Анатолій Савату – життєвий шлях вогню та полум’я

Сьогодні хочемо ближче познайомити читачів із дуже сміливою людиною, гарним сім’янином, коханим чоловіком та люблячим батьком, справжнім патріотом рідної Батьківщини – представником громадської організації «Чорнобилець-86» Анатолієм Савату.

Цей мужній чоловік народився в 1953 році у Ворзелі, де закінчив школу та пішов служити в армію на благо рідної країни. Після служби молодий парубок шукав свій шлях та деякий час працював на ливарному заводі. Та сталося так, що саме випадок допоміг тоді молодому Анатолію віднайти власне призначення у житті. Якось у сусідів загорівся сарай, і парубок кинувся допомагати пожежникам приборкувати полум’я. З тих пір більше 15 років рятував Анатолій Савату людське життя та майно від норовливого й непередбачуваного вогню – працював у пожежній охороні Ворзеля, закінчивши Вінницьку пожежно-технічну школу.

Анатолій Костянтинович запросив БН відвідати у Центрі культури «Уваровський дім» у Ворзелі та люб’язно погодився поділитися із нами власною історією, що пов’язана із ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році.

– Ми вже 12 років поспіль виставляємо експозицію у Ворзелі про Чорнобиль, де можна ознайомитися з експонатами тих часів: документами, книгами, пам’ятними нагородами, орденами та світлинами, що пов’язані з Ворзельськими ліквідаторами Чорнобильської аварії, – розповідає пан Анатолій. – Двічі на рік 26 квітня та 14 грудня ми присвячуємо виставку пам’яті, героїзму і самопожертві ліквідаторів та віддаємо шану тим, кого вже не має на цьому світі.

Надважливу місію виконував тоді й сам Анатолій Костянтинович, перебуваючи у Чорнобилі. Як заступник начальника тилу з технічної служби він мав забезпечити Донецьких, Луганських (тоді Ворошиловградських), Полтавських, Прибалтійських та багато інших загонів, що знаходилися на території Чорнобильської АЕС технікою, продуктами та іншими важливими на той час засобами. Бо тоді саме Київська область прийняла на себе той великий тягар з відповідного забезпечення. Коли сталася трагедія на Чорнобильській АЕС пану Анатолію було 32 роки, він вже був одружений та мав двох чудових донечок.

– Як тільки вибухнув атомний реактор четвертого енергоблока, мені одразу зателефонувала диспетчер додому – так я і дізнався про цю страшну трагедію, – згадує Анатолій Савату. – Управління пожежної охорони відрядило мене спочатку на місяць до Чорнобиля. Через деякий час довелося поїхати туди знову ще на шість діб. Мені тоді не було страшно працювати на Чорнобилі. Для мене, як для пожежника, це була буденна робота, хоча й було надзвичайно важко, бо працювали ми не по 8 годин на добу, а по 20.

Пан Анатолій згадує, що їх постійно в обов’язковому порядку перевіряли на кількість отриманої радіаційної дози.

– Ми носили спеціальні накопичувачі з дозконтролем, які потім здавали в лабораторію, де фахівці виявляли, скільки рентген отримав кожен учасник операції. Натомість отримували нові, й таким чином інформація накопичувалася щодо кожного ліквідатора, – пояснює Анатолій Костянтинович. – Змінювали спецодяг через кожні три дні. Змушував дотримуватися правил безпеки, хоча це не завжди вдавалося. Високий радіаційний фон був від брудних машин, якими я займався. Цей транспорт безпосередньо брав участь у ліквідації наслідків аварії на чорнобильській АЕС: автомобілі пожежників, міліції та служби безпеки України ( тоді КГБ). Машини з дуже високим рівнем радіоактивності зберігалися спочатку на майданчику відстою – огороджена територія на полі. Згодом викопувалися глибокі котловани метрів 30-40 в глибину, де і хоронили небезпечні транспортні засоби.

Наслідки від роботи на Прип’яті пан Анатолій відчув пізніше. Зокрема, через місяць після повернення з Чорнобиля у нього випало волосся.

– Відчуття не з приємних, коли вранці встаєш з ліжка, дивишся, а на подушці залишилося твоє волосся. Тоді починаєш замислюватися про серйозність ситуації, адже раніше цього не усвідомлював, – зізнається Анатолій Савату. – То ж хочу побажати здоров’я всім – це найголовніше. Бо багато кого з ліквідаторів уже не має серед живих. У спілці в обов’язковому порядку ведуть списки ліквідаторів Чорнобильської катастрофи. Багато хлопців загинуло в молодому віці. У Ворзелі з часу організації спілки ліквідаторів було 72 людини, а зараз залишилося лише 40 чоловік.

В Анатолія Костянтиновича була ще й третя поїздка на Чорнобиль – самовільна. Його товариш і кум теж був учасником операції з ліквідації аварії, адже працював у шахті на Донбасі, а в той час уміння та працю Донецьких шахтарів використовували для підкопу під реактор.

Дякуємо Анатолію Савату та всім учасникам ліквідації цієї страшної аварії за їх сміливість та самопожертву! Найперше, що хочемо побажати – це, звісно ж, здоров’я, щастя та радості. Бо радіти пану Анатолію є чому, чудові онуки – маленькі пташенята, заради життя яких і ризикував тоді власним життям Анатолій Костянтинович.