Герой із Бучі Владислав Черняков: «Мама, ти мене не втримаєш. То наша Буча, ми їм не віддамо» (фото)

20-річний бучанець Владислав – людина, яка завжди посміхалася. Як згадує мама Світлана Чернякова, всі його негаразди теж були з посмішкою. Він ніколи не жалівся, не розповідав про неприємності і все вирішував сам. Мабуть, саме тому побратими дали молодому воїну позивний «Сильний».

Його життя обірвалося надто рано, але пам’ять про нього назавжди залишиться в серцях рідних, друзів та знайомих.

Дитинство та юність

Народився Владислав у Бучі, навчався у школі №4, де одразу вирізнявся серед однокласників. Він умів читати й писати ще до першого класу, тож часто жартував, поки інші опановували ази.

«Він такий білявий-білявий був, завжди ця посмішка. Йому цікаво було читати книжки, малювати. Він завжди чимось цікавився», – згадує мама.

Директорка Бучанського ліцею №4 Алла Літкевич розповідає: «Я заходжу в клас і бачу його посмішку. Владислав був життєрадісним, ніколи не сердився. Він як міг допомагав рідному місту».

Професію обрав за прикладом мами та дядька – фінансистом. Закінчив Ірпінський фаховий коледж та здобував вищу освіту в Національному університеті біоресурсів і природокористування України.

Любив спорт – футбол і теніс, мріяв про майбутнє, будував плани, які, на жаль, не судилося здійснити.

Війна і вибір

З початком повномасштабного вторгнення Владислав Черняков залишався в окупованій Бучі. Він не сидів склавши руки, збирав розвідувальні дані для українських сил оборони. Коли з’явилася можливість евакуації, вивіз родину в безпечне місце. Хоч і не мав прав, та сів за кермо. Дідусь навчив водити. Та вже там, на Житомирщині, сказав матері: «Мама, ти мене не втримаєш. То наша Буча, ми їм не віддамо».

Владислав автостопом повернувся до Києва, допомагав бучанцям, які виходили з окупації, працював на гуманітарному складі, формував набори продуктів і речей першої необхідності. Коли йому запропонували вступити до лав Збройних сил України, він погодився без вагань.

22 березня 2022 року прийняв військову присягу. Спершу служив у роті охорони Бучанського районного ТЦК. Після деокупації Київщини разом із побратимами у складі спецпідрозділу виявляв диверсійні групи на Бучанщині.

Згодом нове призначення – бойовий медик – стрілець у механізованому батальйоні та зміна спеціалізації на кулеметника. Побратими дали йому позивний «Сильний» за характер і незламність.

Останній бій

24 грудня 2022 року біля Красногорівки, неподалік Авдіївки, позиції його підрозділу накрили мінометним вогнем. Владислав отримав тяжке поранення. Лікарі Дніпровської обласної клінічної лікарні імені Мечникова боролися за його життя, але 27 грудня серце юного героя зупинилося.

Пам’ять і слова близьких

Мама Світлана Чернякова згадує: «Він ніколи не жалівся, він був сильним. Останні повідомлення від нього – “Мама, все добре, мамуль, тільки не плач”».

Побратим Влад Перепеченко розповідає: «Він завжди посміхався і мотивував нас йти вперед. З ним ми мали перемоги!».

Герой Бучі Владислав Черняков

Владислав був люблячим сином, братом, другом. Його життя – приклад патріотизму, мужності та відданості рідній землі. Він віддав найдорожче – своє життя – за свободу України.

Бучанська громада пам’ятає свого героя і прагне, щоб його ім’я було увічнене. Йому посмертно присвоєно звання «Почесний громадянин міста Буча».

Фотографії із сімейного архіву Світлани Чернякової.