Наталія Мороз із Гаврилівки розповіла про часи окупації, коли в дитсадку ховалися місцеві

Наталія Мороз працює заступницею директора з господарської роботи Гаврилівського дитячого садочка №10 «Веселка» Бучанської громади. Наталія Петрівна разом із директоркою дошкільного закладу Наталією Михайлівною Розмаїтою розповіли журналістам БН про часи окупації, коли в дитсадку ховалися місцеві, про відновлення після й велику любов до своєї роботи та дітей.

Розмова відбулася напочатку лютого 2024 року з нагоди вручення Президентом України Володимиром Зеленським державної нагороди Орден Княгині Ольги ІІІ ступеня Наталії Мороз. Опублікована у № 6 газети “Бучанські новини” від 8 лютого 2024 року.

Пані Наталія Петрівна більше десяти років працює у Гаврилівській «Веселці». Як заступник директора з господарської роботи, прикладає максимум зусиль, щоб у дошкільному закладі було зручно й гарно діткам і вихователям. Облаштувати, відремонтувати, придбати необхідне… – таких дрібниць завжди багато. А коли людина горить своєю працею, переймається тим, щоб всім жилося комфортно, робота є завжди.

У тісній співпраці пані Наталії із директоркою, Бучанською міською радою та відділом освіти БМР дошкільний заклад активно розвивався до повномасштабної війни, став яскравим, красивим на радість освітян громади й жителів Гаврилівки.

Фото 2019 року

У лютому-березні 2022 дитсадок став прихистком

Маленькі вихованці й ті, що вже навчаються в школі, їхні батьки – усі стали рідними за десятиліття. Тож і не дивно, що в найтяжчу хвилину, коли ворог зі зброєю прийшов на нашу землю, гаврилівчани шукали прихисток у дитсадочку.

«24 лютого 2022 в нас уже було гучно, адже рашисти обстрілювали аеропорт. Той, хто жив у приватних будинках, ховався у підвалах і погребах. А з багатоповерхівок усі бігли до нас», – згадує директор.

В укритті садочка перебувало більше 250 людей, із них 50 діточок, четверо віком менше року. Наталія Мороз додає, що впускали і з собачками, котиками, адже в хазяїв чотирилапих теж за них серце болить.

Спочатку розміщувалися на стільчиках, і не думали, що спільне життя в підвалі затягнеться на тижні. Та ввечері зрозуміли, що треба спати. Спустили в укриття ліжечка, ковдри, білизну й вклали дітей, а потім і дорослі влаштувалися зручніше.

Коли зникло світло, газ, готували їжу на вулиці, а також облаштували в підвалі буржуйку, яка давала тепло й можливість підігріти їжу. Чоловіки добували дрова, хоч це було непросто, адже ворог окупував село в перші дні повномасштабного вторгнення, й вільно пересуватися було небезпечно.

Від знайомих привезли генератор, вкопали – діткам потрібне тепло! Потім облаштували в одному з приміщень підвалу баню – малюків треба купати!

У закладі були продукти, які Наталія Петрівна раціонально розподілила, щоб вистачило всім і надовго. Також їм ще віддали продукти благодійники з місцевого магазину.

На фото місце, де облаштували баню в укритті садочку

Наталія Мороз рішуча, цілеспрямована, активна, відповідальна і… доволі скромна.

Тож не вважає, що вчиняла героїчно. Але організувати побут великої кількості людей у таку тяжку хвилину – робота непроста. Усе скоординувати, продумати, облаштувати. Допомогти та заспокоїти. Цей величезний механізм спільного існування різних людей ще й у стресовій ситуації навряд чи спрацював, якби не лідер. А лідером була Наталія Мороз.

Спільна біда дуже згуртувала людей, жителі села з працівниками дитсадочка об’єдналися у велику родину й допомагали одне одному. Вони навіть потурбувалися про опалення і злили із системи воду, щоб у мороз не полопалися труби.

«У нас тут були дуже героїчні люди. Попри обстріли й рашистів на вулицях чоловіки пиляли й рубали дрова, щоб жінки могли приготувати їжу й зігріти дітей. Ходили по воду й картоплю. Разом облаштовували побут. Усі ділилися, допомагали. Нам навіть привозили молочку», – розповідає Наталія Мороз.

Коли був перший приліт снаряда в садочок, усі злякалися, чи витримає будівля. Пізніше Наталія Петрівна скомандувала всі автомобілі, припарковані біля дитсадка, відігнати подалі. Як відчувала… Адже від другого попадання машини обов’язково б загорілися. Після цього вибуху з’явилися поранені. Для них облаштували медпункт, перев’язували, ставили крапельниці… У великій дружній команді жителів укриття були лікар і дві медсестри.

Попри ворожих солдат і БТРи безстрашні волонтери привозили воду та гуманітарку в садочок, а тут уже її всім роздавали.

На фото укриття в садочку

У Гаврилівці з’явилися перші загиблі.

Їхній п’ятирічний вихованець разом із татом потрапили під обстріл, коли були в гаражі. Тяжко пораненого хлопчика привезли до дитсадка, та врятувати дитину не змогли.

Російські військові пригрозили гаврилівчанам, що зітруть село з лиця землі, якщо їм щось не сподобається.

Після 10 березня стало зовсім незмога, згадують Наталія Петрівна й Наталія Михайлівна. І люди вирішили виїжджати на свій страх і ризик.

Перша велика колона поїхала 11 березня й безпечно дісталася вільної землі. Згадують, що коли їхали, всі трималися мужньо, а вже за українським блокпостом не змогли стримати сліз, обіймалися, радіючи, що безпека позаду. У першому супермаркеті в Житомирі, після пережитого, дивувалися світлу, купили хліб і відразу з’їли. Касири почали дарувати хліб безкоштовно, плакати разом із звільненими гаврилівчанами.

Другу колону, що вирушила із села 12 березня, ворог частково розстріляв. Тож не всі живими доїхали.

Наступного дня – 13 березня, у садочок завітали непрошені гості.

Наталія Петрівна евакуювалася з родиною в Польщу, Наталія Михайлівна – на Житомирщину. Згадують, що хоч і були в безпеці, та мали найбільше бажання – повернутися додому. Тож не забарилися з поверненням, треба відновлювати садочок!

На фото укриття в садочку

Повернення і відновлення

Коли приїхали в Гаврилівку, у всіх був шок до сліз. Стіни, дах будівлі садочка пробиті, всі вікна розтрощені, в одному крилі взагалі стіна вивалена, меблі, оргтехніка, іграшки побиті. Тоді за підтримки відділу освіти працівники дитсадочка позакривали вікна плівкою та максимально все прибрали.

Через деякий час Бучанський міський голова Анатолій Федорук завітав до них із представниками італійського міста Бергамо. І згодом за кошти італійського фонду Cesvi Onlus розпочалася відбудова «Веселки».

«Це було таке щастя – словами не передати», – ділиться емоціями директорка.

І знову координатором усього ремонтного процесу була заступник з господарської роботи Наталія Мороз.

17 січня 2023 у відремонтований дитячий садочок повернулися вихованці. І будівля знову наповнилася дитячими голосами. Щоб малюки не боялися повітряних тривог, для них вигадали казочку про зайчика, якого вони шукали в укритті. Хлоп’ята з дівчатками давно звикли до необхідності спускатися у підвальне приміщення, яке розмалювали яскравими казковими картинами.

Нині, коли тривога, Наталія Петрівна разом з іншими працівниками закладу поспішає у ясельки, щоб допомогти вдягнути, зібрати найменших діточок. Якщо в цей час тиха година, сонних малюків, закутаних у ковдри, на руках зносять в укриття, де вони продовжують спокійно спати.

До речі, в укритті садочка є окрема кімната для місцевого населення, куди люди приходять в будь-який час доби. Вхід з вулиці відкритий 24/7.

У цьому освітньому закладі завжди головні – діти. І все робиться з думкою про них. «Якщо немає любові до дітей, людина в дитсадку Гаврилівки працювати не буде», – зазначила пані Розмаїта, наголошуючи на неймовірній відвазі своєї заступниці, яка допомогла і малим, і дорослим жителям села пережити найважчу годину.

Щиро вітаємо Наталію Петрівну з високою нагородою, якою її відзначив Президент України, й дякуємо за силу і мужність.