Кіборг Валентин Опанасенко до останнього подиху боронив рідну Батьківщину…
1 хвилина на читання
14 жовтня країна відзначила День Захисника України. Це важливе дійство для кожного з нас. Адже незважаючи на те, що Герої завжди живуть у наших серцях, саме в цей день українці вшановують живих та пам’ять полеглих воїнів урочистостями та покладанням квітів до їх могил. Сьогодні хочемо розповісти про Героя – Валентина Опанасенко, який віддав своє життя за нас, за наш мир і свободу – загинув у боях за Донецький аеропорт 20 січня 2015 року. Валентин Леонідович був водієм 9-ї аеромобільної роти 3-го аеромобільного батальйону 80-ї окремої аеромобільної бригади Високомобільних десантних військ Збройних Сил України. Славний син України, воїн 31 липня 2015 нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня посмертно.
Валентин народився 1 жовтня 1986 року в селі Козинці Бородянського району Київської області. Розумний та активний хлопчик після закінчення загальноосвітньої школи № 2 в Немішаєвому, вступив до професійно-технічного училища №26 у Бородянці (нині – Бородянський професійний аграрний ліцей).
Справжній патріот у 2005–2006 роках з гордістю проходив строкову військову службу в лавах Збройних Сил України
У 2014 році був мобілізований, а вже з осені 2014 року брав участь в антитерористичній операції на сході України. Мав позивний «Партизан». З 13 січня 2015 року – учасник оборони Міжнародного аеропорту «Донецьк».
Дружина Тетяна з теплотою згадує про свого коханого чоловіка. Вони з ним були знайомі з дитинства, ходили в один садочок і школу. Про службу коханого чоловіка, ті важкі моменти їхнього життя пані Тетяна згадує з болем у серці:
– Перед мобілізацією працював на екскаваторі на великих будівництвах, бо змалку цікавився автомобільною, аграрною та будівельною технікою. Коли ж отримав повістку з військкомату, то не роздумуючи прийняв рішення, що йде захищати кордони рідної країни. Він не бачив можливості залишатися вдома, коли на сході тяжко воювали й гинули хлопці. Валік мав дуже багато друзів, завжди був життєрадісним і вірним товаришем, тому ця втрата для багатьох, хто його знав, була дуже тяжкою. 1 жовтня його день народження. У цьому році йому б виповнилося 34, – із сумом ділиться пані Тетяна. – Коли Валік перебував у Пісках, ми часто розмовляли під звуки обстрілів. В аеропорту був дуже поганий сигнал та він все ж кілька разів виходив на зв’язок, щоб повідомити, що цілий. Бої були дуже тяжкі. В будівлі знаходилися обидві сторони і вони вже воювали впритул з ворогом. Хлопці були виснажені, фактично не їли і не спали, навіть не мали води. Останнього разу ми розмовляли 18 січня, і я розуміла вже тоді, що він не полишить там нікого і буде стояти до останнього. Згадую 19 січня, на Водохреща, ми відзначали день народження сина Олега, якому тоді виповнилося 4 роки. А в аеропорту вечері стався перший вибух і почали вивозити поранених, хоча дуже важко були прорватися без втрат до терміналу та виїхати звідти. Хлопці поверталися, а Валіка серед них не було… Ні на наступний день, ні після…
15 січня 2015 року солдат Валентин Опанасенко отримав поранення, але продовжив брати участь в утриманні нового терміналу Міжнародного аеропорту «Донецьк». Мав можливість двічі виїхати, але не залишив тяжкопоранених побратимів, і лишився з ними.
20 січня Валентин Опанасенко загинув після підриву російсько-терористичними угрупованнями другого поверху нового терміналу Міжнародного аеропорту «Донецьк». З того часу вважався зниклим безвісти.
– Почався час довгих пошуків Валіка в полоні у ворожих сил, – згадує дружина. – Адже надходила різна інформація про те, що нібито він із іншими побратимами в полоні, тому ми підключили багатьох людей до пошуку – надія на те, що він живий не полишала нас. Тіла загиблих довго не віддавали нашій стороні, і лише в квітні ми його опізнали та поховали.
9 квітня 2015 року Герой Валентин Опанасенко похований на кладовищі села Діброво-Ленінське (нині село Діброва) Бородянського району Київської області. А згодом вулицю села 1-го Травня перейменовано на вулицю Валентина Опанасенка, на якій встановлено анотаційну дошку.
9 травня 2015 року в Немішаєвому на будівлі загальноосвітньої школи №2 (вулиця Шкільна, 1), де навчався Герой, на його честь відкрито меморіальну дошку.
Вічна пам’ять!
