Бібліотекар Тетяна Трепез – «Я не уявляю себе без книжок і людей…»

Сьогоднішня розповідь буде про дивовижну жінку: добру та чарівну, щиру та надзвичайно зворушливу у своїй любові до книжок… Тетяна Трепез – бібліотекар, справжній книголюб та поціновувач паперового видання. Вона багато років займається не тільки просвітницькою діяльністю, а як депутат сільської ради намагалася допомагати та підтримувати односельчан не тільки словом, а й ділом. Корінна жителька Луб’янки, патріотка пані Тетяна завжди приймала участь у всіх масових заходах, спробувала себе навіть у написанні сценаріїв та була учасницею Луб’янського народного хору «Барви Полісся».

У 1952 році маму Тетяни, була родом із Чернігівської області, одразу після школи направили бібліотекаркою до Луб’янки, де вона й працювала все своє життя. Батько був завідувач клубу, тому сім’я дівчинки мала культосвітні інтереси, що не могло не вплинути на життєвий вибір Тетяни Василівни.

– Я виросла в клубі і бібліотеці, – з усмішкою згадує дитячі рокі пані Тетяна. – Моя бабуся померла дуже рано, мені ще й 5-ти років не виповнилося. Дідусь загинув на війні. Тому доглядати мене було нікому, тож весь свій час я проводила в бібліотеці. Мене тоді вражали її розміри, – ділиться спогадами Тетяна Трепез. – Це були дві великі кімнати, одна з яких читальний зал. Пам’ятаю здоровенні дерев’яні стелажі вщент заставлені найрізноманітнішою літературою і запах книжок, яким була просякнута вся бібліотека. Цей аромат ні з чим не можна порівняти… – розповідає Тетяна Василівна. – Я ще тоді дуже захопилася читанням і мушу зізнатися, що моя шкільна парта була заповнена не підручниками, а книжками з бібліотеки. Любила читати пригодницьку літературу, фантастику та детективи. Хоча моє захоплення не заважало мені гарно навчатися – лише на четвірки та п’ятірки. Вчитель історії Михайло Денисович завжди в щоденнику ставив мені оцінку 5 на дві три клітинки. Таку велику отримувала за те, що читала додаткову літературу. Ця оцінка для мене була честь, я тими відмітками надзвичайно пишалася, – із захватом оповідувала пані Тетяна.

Після закінчення школи у 1973 році у виборі професії дівчина не сумнівалася і твердо вирішила вступати до Київського обласного культурно-освітнього училища (тепер вищий навчальний заклад – Коледж культури і мистецтв). Саме там, у затишному куточку історичної частини Києва, на Печерських пагорбах, що потопають у пишній зелені вікових дерев, дівчинка насичувалась духовністю та творчою енергетикою. Після закінчення училища молодого фахівця направили працювати в Бородянську дитячу бібліотеку. У 1979 році Тетяна Трепез вступає на заочне відділення до Київського інституту культури ім. Корнійчука (тепер Київський національний університет культури і мистецтв).

У ті щасливі роки життя Тетяна й познайомилася із коханим чоловіком Віктором, який був родом із сусіднього села. Нещодавно щасливе подружжя відсвяткувало 40 років спільного життя. Саме стільки ж років Віктор Валентинович працює на ДП «Антонов». Пані Тетяна з гордістю та любов’ю розповідає, який гарний у неї чоловік, турботливий і хазяйновитий. Адже дім у них повна чаша, а завдяки пристрасті Віктора Валентиновича до техніки у господарстві є навіть свої трактор та комбайн.

Тоді новостворена молода сім’я потребувала багато любові та турботи, саме тому Тетяна Трепез перейшла працювати в Ірпінську бібліотеку, яка територіально розташовувалася ближче до Луб’янки.

У 1988 році після самовідданих років праці у сільській бібліотеці Луб’янки, мама Тетяни Василівни виходить на пенсію. Пані Тетяна обіймає посаду бібліотекарки та з гордістю продовжує справу рідної неньки.

– Все моє життя пов’язано з культурно-просвітницькою діяльністю, бібліотекою, книжками та людьми. Я не уявляю себе без цього всього, – запевняє Тетяна Трепез. – Мені надзвичайно подобається атмосфера бібліотеки, запах книжок, маленькі читачі, що приходять за чимось цікавим та незвіданим. Пишаюся тим, що у 2011 році наш заклад виграв грант «Бібліоміст». Це проєкт у межах ініціативи «Глобальні бібліотеки» Фонду Білла і Мелінди Гейтс, що надає фінансування для придбання комп’ютерної техніки, навчання бібліотекарів з використанням нових технологій і таким чином бібліотеки мають можливість стати сучасними громадськими інформаційними центрами. Нам надали комп’ютери, принтер та сканер і це звичайно збільшило кількість читачів нашої бібліотеки, що не може не тішити. Ця програма реалізується в Україні, Польщі, Болгарії, Молдові, В’єтнамі, Литві, Латвії, Румунії, Чилі, Мексиці, Ботсвані.

Тетяна Василівна бажає аби з кожним роком книголюбів ставало щораз більше. Адже книга – це не тільки джерело знань, це цікава подорож у минуле та майбутнє…

А ще пані Тетяна захоплюється історією. Зокрема зайнялася написанням книжки про історію Луб’янки, де будуть висвітлені цікаві факти з архівних даних, різних історичних згадок, з розповідей місцевих жителів, пам’ятних фото, які Тетяна Трепез збирає вже давно. Вона мріє, що колись ця книжка побачить світ та оселиться на полицях бібліотек, щоб розповідати майбутнім поколінням про минулі роки прекрасного краю…