Меморіальний захід у Бучі: 1000 днів війни, боротьби, віри (Фото, відео)
19 листопада було рівно 1000 днів від початку повномасштабного вторгнення.
З 24 лютого 2022 року ми – українці обʼєдналися, аби продемонструвати нашому ворогу, що наш народ не так легко зламати.
Цей період – приклад, що країна є міцною, якщо вона має сильну націю. Це саме тоді, коли ти готовий допомогти безкорисно та попри всі перешкоди: захистити, подати руку своєму ближньому.
«Кожного дня ми закликаємо світ до рішучості й достатньої сили для України, щоб заблокувати ці удари по наших людях. Кожен новий удар Росії тільки підтверджує справжні наміри Путіна. Він хоче, щоб війна тривала. Розмови про мир йому не цікаві. Маємо змусити Росію до справедливого миру силою», – зазначає Президент України Володимир Зеленський після чергового удару ракетою по житловому будинку, внаслідок чого знову загинули мирні люди.
Наші Захисники та Захисниці, лікарі, рятувальники, волонтери… – всі українці продовжують цю боротьбу. Війна досі триває! І ми маємо стати опорою для кожного.
Кожен із цих 1000 днів – це наша щоденна історія
Воїнів, які місяцями тримали оборону українських міст. Волонтерів, що везли допомогу під обстрілами. Лікарів, надзвичайників, поліцейських, які рятували життя, попри обстріли. Наших дітей і освітян, які продовжували навчатися в укриттях під час повітряних тривог. Людей, які не залишалися осторонь, працювали, донатили, плели сітки, пекли пиріжки, ліпили вареники, аби підтримати воїнів і наблизити перемогу.
Ми пройшли через біль і втрати, втрималися в найтяжчі миті та вистояли там, де, задавалося, вже все було втрачено. Та ми не втратили віри в Україну, підтримували надію один в одного й раділи навіть найменшим перемогам і досягненням.
О 16 годині біля пам’ятника Тарасу Шевченку в Бучі в тисячний день війни зібралися люди, аби ще раз підтвердити – ми сильні та незламні.
Вікторія Батура прочитала монолог «Спогади». Проникливий виступ змусив повернутися в часи перших днів війни: страх, невизначеність, перші вибухи… А ти залишаєшся сильною, не плачеш і згадуєш молитву… Пісня «Рідна Буча» у виконанні Ганни Мудрої змусила тихцем витирати сльози на очах. Ми не можемо цього забути. І простити не можемо…
Горіли свічки, як символ пам’яті тим, хто вже ніколи не повернеться додому. Об’єднані цим м’яким світлом, присутні віддали шану тим, чиє життя забрала російська армія. Згадували їхні імена, обличчя, усмішки, приємні моменти, які провели разом. І щиро дякували Героям, які віддали своє життя за нашу свободу і незалежність.
Дух – це те, що тримає нас досі на ногах, відданість країні – це наша мораль, а любов до рідної землі – це мотивація.
Ми – сила, коли ми разом!
