Спогади розвідника Давида Марковича про бої у Ворзелі та порятунок людей (ФОТО)

Публікуємо спогади Сергія Кримара, позивний «Давид Маркович», ворзелянина, ветерана-спецназівця про лютий-березень 2022. На російсько-українській війні він з 2014-го року, інвалід війни ІІ групи з 2018 року, має державні нагороди і відзнаки.

«Немає нічого ціннішого за людське життя, – вважає Давид Маркович. – Людина не може врятувати весь світ від зла, але може зробити щасливим хоча б одного свого ближнього.»

24-го лютого 2022 року 53-річний Сергій Борисович Кримар перебував у Центральному шпиталі МВС на лікуванні.

Того ж дня пішов до військкомату. Додому зайшов лише перевдягнутися. Отримав зброю і взвод розвідки у підпорядкування. Відібрав у свою групу сім бійців – це атошники з бойовим досвідом Діма Пархоменко, Нельс, Тихий, Петро, Ігор, Олег, Сергій Борман.

Фото: Іменний жетон Сергія Кримара

Уже наступного дня у Ворзелі обходив блокпости, консультував самооборону. Згадує, що місцеві жителі залишалися на місці, думали, що все це ненадовго.

Так сталося, що дружина залишилася у селищі і потрапила в окупацію. Недобрі люди донесли рашистам про чоловіка-захисника, і за жінкою стежили. На щастя, все обійшлося. Спецназівці Сергія вивели її на вільну територію за кілька днів до деокупації.

На території психоневрологічного диспансеру розмістилося 115 одиниць ворожої техніки. Там була вогнева точка з артилерією 122 калібру, яка наробила нам багато горя.

«Окупанти знущалися і вбивали цивільних, – зазначає Давид Маркович. – На моїх очах снайпер застрелив охоронника «Шкіпера». Поряд на газовій заправці вбили жінку з двома синами».

Фото: кулі, якими користувалися розвідники

Розвідник розповів, що вони за нагоди теж «спілкувалися» з окупантами. Його напарник Борман 3-го березня біля психоневрологічного диспансеру обстріляв російську колону – 115 одиниць техніки!

Сам Сергій біля платформи в Кичеєво знищив 10 ворожих військових. Потім зірвав їхні шеврони, забрав документи, аптечки, поповнив запас набоїв.

Група Кримара проводила розвідку у Ворзелі до 9-го березня.

На той час – єдині, хто це робив. Враховували всі фактори – залишки сухих пайків, олії на ганчірках, якими чистили зброю тощо. Зібрані дані допомагали їм формувати оперативну далекоглядність і виходити живими з рейдів.

Згадує, що фактично вдвох з напарником контролювали всю інформацію по Ворзелю і передавали до штабу. Через агентуру знали, де і що відбувається, хто і чим займається і в якому мікрорайоні. І додає, що війна виявила багато колаборантів і засланих кротів, якими зараз займається СБУ.

Фото: нагороди Давида Марковича

Ще розвідники підтримували продуктами тих, хто сидів у сховищах, і допомагали з евакуацією автоколон з місцевими жителями, які організовували активісти. Впевнений, що так врятували не менше 2000 людей.

Першими супроводжували евакуацію дітей-сиріт з Ворзеля. А 4-5 березня у закритому бусику ще 16 дітей вивезли без родин з мікрорайону за «Шкіпером». Щоб не постраждали від можливого обстрілу, діти лежали на підлозі, застеленій ковдрами.

Давид Маркович з Борманом якось вивели велику автоколону місцевих під носом у бурятів без зеленого коридору.

Йшли обхідними шляхами, тримаючи належну дистанцію між автівками – 30, 50 і 100 метрів, змінюючи швидкість залежно від ситуації. Для цього інструктували водіїв, як розуміти умовні сигнали руками. Поспішали до обстрілу вийти на точку, перетнути річку Ірпінь і торфовище, дістатися лісу і вивести колону в Ірпінь. «Ми мали варіанти А, Б і В. Місцевість я знаю добре – поля і ліс, у якому збирав гриби».

Фото: місце збору у Ворзелі для евакуації

А якось вивозили одну родину, і раптом почався лемент: «Ми забули вдома зачинену собаку». Довелося повертатися, виламувати двері і визволяти пса-пітстафа, який на радощах ледь не зализав до смерті. Здавалось, людське життя набагато цінніше, але ж собака це друг.

9-го березня група вивезла з Бучі сім’ю у складі 9 осіб з грудними дітьми. «Коли ми провели їх через пойму за залізничну колію біля РЕС, чоловік впав переді мною і почав цілувати руки, а я просто заціпенів. Напевно, це було найбільше потрясіння в моєму житті».

Війна зовсім не та справа, якою може займатися будь-яка людина, вважає пан Сергій і зізнається, що дуже боявся за свій особовий склад, який мав хороший рівень підготовки для участі у спецопераціях.

І впевнений, що хоч усі бояться смерті, та боєць має бути підготовлений до небезпек війни. Тільки тоді командир може вести своїх людей під обстрілами, зберігаючи їх від поранень, контузій, втрат.

«Усе, що відбувалося з 24-го лютого 2022 року, хочеться забути і не згадувати. Неможливо повернути час назад, щось виправити. Маємо пам’ятати свою історію, передавати історичну правду своїм дітям, але слід забути всю трагедію і все зло, яке ми пережили, – впевнений Давид Маркович. – Хочеться відбудовувати, хочеться зараз нормально жити. Треба шукати позитив у всьому, у простих речах».

Записав Микола Дем’янов

Газета “Бучанські новини” № 31