Дитсадок Яблунька – надійний дім для малечі (ФОТО)

Ірина Євгенівна Сільченко, директорка Бучанського дошкільного навчального закладу №6 «Яблунька» від першого дня його заснування, розповідає про історію, трагічні моменти окупації та сьогодення дитсадочка.

Як можна забути те, що забути неможливо. 24 лютого 2022 року Ірина Євгенівна прийшла на роботу у свій улюблений садочок, і одразу почали збігатися збентежені воєнними діями люди. Прийшли всі працівники дитячого закладу і всі батьки вихованців. Не могло бути й мови про залишення садочка – адже це рідне дітище, справжній палац посеред мікрорайону. Потрібно було негайно перебудовуватися з огляду на небезпечну зміну обставин. Згадалися події і досвід 2014 року, коли щойно відкритий на вулиці Центральній новий садочок прийняв 57 дітей вимушених переселенців зі сходу України, де розгорталися терористичні дії сусіда-агресора.

«Дяді, ви прийшли нас убивати?»

Укриття, влаштоване у підвальних приміщеннях садочка, прихистило 300 людей, серед яких 90 дітей – переважно вихованців садочка. Працівники закладу разом з батьками дітей налагодили харчування, обладнали спальні місця і пристойний побут. Знесли донизу ліжка, ковдри, подушки. Люди принесли їжу. 27 лютого Олег Цимбал, начальник відділу освіти, привіз 1500 буханок хліба з Новуса, який розподіляли поміж людей із сусідніх вулиць. Утворився такий собі спільний дім, який більш-менш спокійно –  хоча й під розриви снарядів – проіснував від 25 лютого до 4 березня. Після цього будь-яке пересування припинилося. Поки була електрика і вода, готували страви в харчоблоці, потім надворі на вогні під дулами автоматів.

Тут мешканці мікрорайону знайшли захист від обстрілів, холоду, відчаю і паніки.

Деякі люди на власний страх і ризик почали 7-8 березня пробиратися пішки в напрямку Ірпеня. А 10 березня о 6-й годині всі діти, батьки і працівники, які ще залишалися, змушені були евакуюватися. Зосталися тільки старші люди мікрорайону і одна працівниця садочка з родиною.

«Залишатися на місці стало небезпечно – окупанти, які закріпилися в районі вулиць Вокзальна, Яблунська, Водопровідна і Центральна, дуже обізлилися через активні дії наших збройних сил і почали лютувати, – згадує пані Ірина. – Вікна і двері було вибито, паркан і дерева зламано, дах та гральні майданчики сильно пошкоджено. Було дуже холодно. Дехто плакав. Повністю припинилася подача води. На подвір’ї – під прикриттям дитячого закладу – розташувалися чотири ворожі танки, всі приміщення зайняли військові рашисти, які зробили собі тут штаб. По периметру будівлі сиділи снайпери. Навколо розкидані трупи, диміли згорілі будинки».

Різко змінилося ставлення окупантів до мирного населення, якому обмежували вихід із підвалу садочка – хіба що на 10-15 хвилин подихати повітрям. Діти від перебування у підвалі почали кашляти. Усі, хто перебував в укритті, перетворилися на заручників.

«Керівники, повертайтеся, будемо відбудовувати!»

А вже 28 березня, одразу після деокупації міста, начальник відділу освіти телефонував і скликав педагогів повертатися у звільнену Бучу, щоб починати відновлення навчальних закладів. І керівники разом із співробітниками взялися розгрібати жахливі завали, оберігати майно шкіл і садочків від мародерів і бомжів, організовувати пункти розподілу гуманітарної допомоги. З допомогою волонтерів прилаштували кинутих домашніх тварин до притулків. Попрали і попрасували те, що можна було відновити, все інше утилізували. Починаючи з травня міська влада допомагала знаходити спонсорів для відбудови. У садочку «Яблунька» зробили новий дах, вставили двері, вікна. Деякі батьки вихованців теж підставили плече допомоги.

«Дуже вдячна своєму колективу»

Пані Ірина дуже цінує своїх співробітників: «В освітян любляча душа, наче дитяча. І всю свою любов вони передають дітям – ставляться до них з повагою, враховують їхні інтереси, почуття, можливості. Діти відчувають, коли вони комусь потрібні, що їх люблять і мають з ними емоційний контакт. Справжні педагоги сумують, коли вихованець плаче, і радіють разом з ним».

Дитячий садочок «Яблунька» відновив свою роботу 5 вересня минулого року, і на початку було дуже важко, зважаючи на загальний психологічний стан, бо люди потерпіли внаслідок бойових дій. Ішлося зокрема про відновлення ментального здоров’я як дорослих, так і дітей. На перший план постала задача обладнати укриття, щоб створити відчуття безпеки і надійності. Молодий київський художник Іван (своє прізвище волонтер скромно не назвав) прикрасив стіни яскравими позитивними малюнками в стилі мурального розпису. У садочку працює психологиня, яка фахово допомагала дітям опанувати страх перед частими повітряними тривогами, підсиленими виключенням світла. Тому дітки зараз вже спускаються в укриття, як на екскурсію, беручи із собою про всяк випадок ліхтарики, хоча вже є хороший генератор. Там облаштовано місця для приготування їжі та прання, є вбиральня. Для дітей обладнано спальні місця, підключено інтернет, є ноутбуки для спільного перегляду розвиваючих програм, також є спортивна зона, де грають у волейбол і рухливі ігри. Одна мама на добровільних засадах проводить заняття з фітнесу. Пані Ірина жартома називає це укриття «хостелом» – там є все необхідне.

Двері укриття не зачиняються, і минулої зими під час повітряної тривоги і блекаутів сюди приходили також дорослі, для яких відділ освіти забезпечив великі ліжка. Дорослі, особливо старші люди із сусідніх будинків, допомагають персоналу тримати приміщення в безпеці, пильнують за чистотою і порядком, запобігаючи тим самим вандалізму.

Дитячий садочок, розташований у самому центрі мікрорайону, залишається улюбленим місцем мешканців.

«Недостатньо мати диплом фахівця, треба любити свою справу»

У семи вікових групах виховуються діти від 2 до 6 років, які перебувають у садочку до 18-ї години. Раціон харчування ретельно збалансований згідно з нормами – є сніданок, обід і підвечірок. Страви готує власний кухар за дві години до споживання. За списком уже двісті дітей, хоча садочок розрахований на 140. Діти з родинами повертаються з-за кордону, є багато переселенців.

Головне завдання – це навчити діточок жити в соціумі, сформувати моральні норми, а також зберігати фізичне, психічне, духовне здоров’я малечі. У садочку створено комфортні умови для сприяння сталому розвитку власного життя, звичок і моделей поведінки, а також збереженню природи, ресурсів води і світла, довкілля тощо.

Педагоги-вихователі дбають про формування у дітей хороших стосунків між собою, вчать їх поважати одне одного. Є дві інклюзивні групи, де виховуються діти з особливими потребами, і решта дітей привчаються сприймати ці потреби належним чином. На допомогу вихователю в таких групах закріплено ще й асистентів.

«Відзначаючи День дошкілля і День вчителя, хочу принагідно передати віншування і найкращі побажання своїм колегам в усіх ланках освітянського фронту. Будучи налаштовані на працю, віддаймо всю свою любов і серце дітям, щоб вони почувалися захищеними і відчували, що їх люблять. Зичу вам міцного здоров’я, особливо ментального, щоб переносити всі складні обставини сьогодення без тривожності та занепокоєння. Усміхаймося, жартуймо, співаймо, щоб передавати нашим вихованцям почуття спокою і впевненості. Будьмо мудрими генераторами оптимізму. І нехай у ці світлі святкові дні до нас приходять наші колишні вихованці й учні!»

Усі педагоги дошкільного виховання мають спеціальну освіту, вони регулярно проходять курси підвищення кваліфікації. Крім того, вихователі постійно користуються онлайн-курсами для власного саморозвитку. Для об’єднання зусиль і зближення співробітників систематично проводяться тематичні круглі столи, педагогічні години, влаштовуються спільні чаювання. До війни колеги часто подорожували разом Україною.

Але ж справа не стільки у підвищенні фахового рівня, скільки у тому, щоб любити дітей, і тоді завжди буде відчуватися віддача.

Кожна дитина – це індивідуальність, і до цієї маленької людини треба знайти підхід. Тільки тоді малюк хотітиме йти в садочок до своєї виховательки.

Спілкувався Микола Дем’янов

Газета “Бучанські новини” № 39 від 28 вересня 2023 року