Галина Ситник: «Вчитель – це на все життя!»

–Як можна не любити професію, коли заходиш в клас, а там більше тридцяти особистостей одночасно? Кожен зі своїм характером, жартами, мріями, здібностями, – вважає Галина Миколаївна Ситник, учителька історії Бучанської школи №4.

Розмовляючи з педагогом, відразу розумієш, наскільки сильно людина віддана своїй праці. Її очі горять, а усмішка на обличчі дає зрозуміти, що вона справжня і чуйна людина.

Ще маленькою дівчинкою Галина Миколаївна мріяла стати лікарем. Та через деякий час зрозуміла, що її лякає кров. Вибір професії випав на вчителя, адже на той час це була одна з найпрестижніших спеціальностей.

Разом з подругою молода дівчина вступила у Лебединське педагогічне училище імені Макаренка. У школі дівчина більше була схильна до точних наук і мріяла на них сфокусувати вибір фаху.

– Неймовірний вплив на життя людей має особистість, – розповідає вчителька. –У педучилищі у мене викладав дуже гарний педагог історії. Це була людина, яку із захватом слухав увесь клас. Тоді то мрія змінилась, я вирішила вступати на історичний факультет Національного педагогічного університету імені Драгоманова.

У 1973 році Галина Миколаївна разом із чоловіком переїжджає до Бучі.

–Тут мешкала моя сестра. Приїжджаючи до неї під час сесії, я просто закохалась у це місце. Мене дуже зачарували тунелі лісу, через який я їхала електричкою. Вирішила, що хочу жити тільки тут.

Вийшло так, що вчителька приїхала 1 вересня.

–Діти йшли до школи, а в мене серце краялось, що я не поруч з ними йду до класу. Але мені неймовірно пощастило, тому що саме в той день в Гостомельській школі звільнився вчитель молодших класів і мені запропонували взяти під опіку третій клас.

Галина Миколаївна розповідає, що досвіду роботи з маленькими дітьми у неї не було, але вона вирішила, що неодмінно впорається.

Сім років педагог пропрацювала у Гостомелі. А у 1979 році учителька перейшла у Бучанську школу №4 і до цього часу працює тут. Цьому освітньому закладу вона посвятила всю себе. Як класний керівник учителька випустила не один клас і є прикладом для більшості колег. Вона займається наставництвом та розповідає, що їхня школа – це одна велика родина.

Галина Миколаївна ділиться, що робота з дітьми – дуже цікава, і постійно трапляються  якісь кумедні випадки, усього й не пригадаєш.

– Вчителювання подобається тим, що на уроках у роботі з дітьми ти постійно розвиваєшся, постійно в пошуках нових ідей, підходів, методів. Також можна разом з дітьми втілювати різноманітні креативні ідеї, проєкти.

Педагог вважає, що учитель – це не професія, це покликання. І головна якість людини, що обирає йти педагогічним шляхом, – любов до дітей. Вчитель залишається вчителем і поза школою.

–Найважливіше у вчительській професії, вважаю, – не втратити ентузіазм. Не розгубити його серед журналів, звітів, планів та програм, концентруватися на досягненнях дітей, їхніх успіхах.

СУЧАСНА ПРОГРАМА НАВЧАННЯ

Вчителька розповідає, що реформа освіти зараз дає всі можливості педагогу працювати по-новому, креативно, цікаво.

–Здавалось би – що ще потрібно?!  Навчання – це результат роботи школи/вчителя та учня, 50% на 50%. Неможливо досягнути успіху, якщо працює лише одна сторона. На жаль, зараз ми все більше зіштовхуємось з такою проблемою, як відсутність внутрішньої мотивації в учнів. На це вплинути дуже складно.

Але Галина Миколаївна знається на тому, як підвищити інтерес учнів до навчання.

– Звичайно, розповідь – це одне з головного у навчанні, але «піраміда пізнання» нам каже, що коли я слухаю, я запам’ятовую 10 відсотків, коли я слухаю і пишу, запам’ятовую більше. А майстром я стаю коли слухаю, пишу і розповідаю.

Цим методом вчителька користується і на своїх уроках.

– Я намагаюсь не робити з уроку монолог. Зараз є Інтернет, часто користуємось ним для пошуку цікавої інформації. Активно використовуємо новітні ігрові форми: захопливі вікторини, розгадування кросвордів. Часто діти ставлять запитання одне одному чи самі стають вчителем на уроці.

Галина Миколаївна розповідає, що наразі бачить проблему у підручниках.

–Наприклад, з історії. Держава випускає постійно нові підручники, які закуповує за великі кошти, а матеріал, викладений там, в більшості випадків написано непрофесійно.

Інформацію подано дуже розлого. Набагато краще для дітей запам’ятовувати стисло, але головні аспекти.

Вчителька вважає, що потрібен контроль за цією проблемою.

– Очима дітей потрібно читати. Адже частину матеріалу написано нудно.

–Галино Миколаївно, що б ви хотіли, щоб пам’ятали ваші учні після закінчення школи?

–Хочу, щоб вони пам’ятали про підтримку, допомогу один одному. Мрію, щоб берегли і цінували дружбу. Мій девіз по життю, про який я часто кажу дітям: головне не те, яку професію ви оберете, головне – бути людиною.

Колеги Галини Миколаївни діляться з нами, що вчителька завжди оцінювала дітей справедливо. У неї немає ні гарних, ні поганих учнів, вона всіх дітей дуже любить. Коли треба, може посварити або похвалити кожного школяра.

–Бути вчителем – це бути для своїх дітей порадником, другом і, навіть інколи слухачем, бо вони можуть багато розповісти, і ми, вчителі, маємо навчитися їх слухати.

Скільки у наших вчителів було недоспаних ночей, хвилювань, радісних і сумних моментів!  І все це через нас – учнів, яким вони хотіли дати найкраще: знання, вміння, навички. А головне – виховати добру людину. Давайте будемо вдячні тим, хто виховав із нас тих, ким ми є!