Руслана Ліпич: «Я та моя шкільна родина»

Молодий педагог Бучанської школи №2 Руслана Костянтинівна сама родом із Волинської області та вже встигла закохатися в Бучу та її маленьких мешканців.

– Вибір професії для мене був очевидний, адже моя мама працювала вчителькою німецької мови, і я завжди бажала бути схожою на неї. Я з впевненістю вступила на педагогічний факультет до Переяслав-Хмельницького університету на вчителя молодших класів. Це був мій зважений вибір, що підказало моє серце, адже я дуже люблю дітей і вмію знаходити з ними спільну мову, – розповідає молодий педагог.

Однак лише навчаючись в університеті, дівчина зрозуміла в повній мірі, наскільки обрана професія відповідальна, та скільки потрібно зусиль докласти для того, аби стати гідною праці вчителя.

– Я надзвичайно хвилювалася, чи достатньо у мене витримки та бажання, щоб займатися цією надважливою справою. Але доля сама розставила все по своїх місцях. Коли я навчалася на магістратурі, мені запропонували роботу вчителем початкових класів у Бучанській школі №2 і я зрозуміла, що це мій шанс спробувати свої сили. – ділиться переживаннями пані Руслана. – Моя спроба виявилася вдалою, я працюю у цьому чудовому закладі вже третій рік і не уявляю свого життя без педагогічного колективу, що став моєю новою родиною, без шкільних занять та без своїх учнів, які стали для мене надзвичайно рідними та дорогими. В цьому році я набрала власних першачків, які тепер займають особливе місце у моєму серці.

Руслана Костянтинівна згадує, що спочатку було важко. Адже не маючи досвіду роботи треба було швидко вчитися самій, щоб донести до дітей шкільну програму, спонукати їх до навчання та зробити уроки максимально цікавими, а заняття плідними. Разом з тим потрібен був час, щоб адаптуватися до нового середовища та колективу, знайти спільну мову з батьками своїх учнів. – Та період адаптації минув, і я почала розуміти, що обраний мною шлях правильний, а всі сумніви та страхи були марні, й зараз отримую справжню насолоду від вчителювання. Це моє покликання, моя доля працювати з дітьми, до яких мене тягне, немов магнітом. Мене буквально полонила шкільна атмосфера та вир подій. Я надзвичайно щаслива, люблю своїх учнів, які стали для мене рідними.

Руслана Ліпич з радістю дала пораду майбутнім колегам, що обрали професію вчителя:

– Не варто боятися перепон. Якщо відчуваєте, що вам подобається педагогічна праця, тоді варто йти вперед і спробувати, бо як інакше можна зрозуміти, що обраний вами шлях правильний. Щоб знайти спільну мову з учнями треба, на мій погляд, дуже любити їх та мати почуття гумору. Я педагог суворий, однак бувають моменти, коли можу пожартувати з дітьми, посміятися разом з ними. Саме у такі моменти вони бачать у мені друга, споріднену душу, а не тільки вчителя та наставника, – ділиться досвідом пані Руслана. – І це дуже добре зближує нас та допомагає розуміти один одного та домовлятися.