Олексій Подрушняк: «Хто як не я. Я повинен захищати свою Батьківщину»

Головний сержант Олексій Подрушняк – добрий, дружелюбний, чесний, сміливий, відповідальний… Командир міномета 1-го батальйону оперативного призначення військової частини Національної гвардії України «Рубіж». Загинув під Покровськом.

Відданий службі українському народові, він воював із ворогом із великою мрією – мир Україні. Говорив, що не може стояти осторонь: «Я військовий і повинен захищати родину і Батьківщину». І прикладав максимум зусиль, щоб наблизити перемогу. Протистояв ворогу як учасник Антитерористичної операції. Повномасштабне вторгнення зустрів на сході країни. Пройшов найгарячіші напрямки: Світлодарська дуга, Рубіжне, Бахмут, Опитне, Іванград, Дробишиве.

Спогади побратимів

Командир мінометної батареї, в якій служив Подрушняк, згадує, що Олексій був дуже людяним і став для нього прикладом справжнього чоловіка. Сержант, який завжди підкаже, допоможе і навчить. «І він ніколи не пас задніх, а стояв в перших рядах».

Інший побратим згадує з гордістю, що Олексій був головним сержантом його взводу: «Він все ясно і чітко розповідав, був відповідальним. Ми служили разом, часто були на одній позиції. Справжній Герой».

17 червня 2025 року Подрушняк загинув поблизу н.п. Миколаївка Покровського району під час виконання бойових завдань, пов’язаних із захистом Батьківщини. Він був відданим українському народу, цінував нелегку службу, стояв на позиції до останнього подиху. Йому навіки 40.

Бойовий шлях Олексія Подрушняка

Олексій розпочав службу в 95-й десантно-штурмовій бригаді. Тоді ще строкову. Згодом були полк особливого призначення міліції та контракт із Національною гвардією України. У військовій частині «Рубіж» у Гостомелі – з 2018. Наступного року пройшов підготовку спеціалістів артилерії на кафедрі військової підготовки Запорізького національного технічного університету за військово-обліковою спеціальністю «командир міномета».

За період служби був нагороджений похвальними грамотами та медалями: «Ветеран війни», «За військову службу Україні», нагрудний знак «Хрест хоробрих», заохочувальна  відзнака – медаль «10 років сумлінної служби».

Подрушняк зі Сміли Черкаської області. Під час служби у підрозділі «Рубіж» познайомився з Бучею і вирішив, що саме в цьому місті має жити його родина: «Я тут хотів би прожити до кінця своїх днів». І з часом купив тут квартиру. Коли повертався додому під час ротацій, завжди дарував коханій дружині Марії квіти. За нагоди намагався приділяти більше уваги сину Денису, грав з ним у футбол, брав на рибалку. Повертаючись у зону бойових дій просив Марію: «Бережи синочка і люби».

Дружина знала, що чоловік там, де «гаряче», та він ніколи не жалівся, лише писав: «Я вас люблю». «Він заслуговує на пошану від українського народу», – наголошує дружина.

Страшна звістка

У день загибелі головний сержант Олексій Подрушняк зумів вивести свій розрахунок, врятувати їх. А сам залишився на позиції з навідником на позивний «Бульбаш», і тримали з ним оборону до останнього подиху.

У той тяжкий час Марія мужньо впоралася з горем – мала триматися заради 8-річного Дениса. Син у той момент відпочивав у Паланзі разом з іншими дітками з Бучанської громади, тож дізнався про втрату лише після повернення додому.

Тепер вони разом ходять до тата на Алею Героїв Бучі, приносять квіти, розповідають про буденність… Марія показала журналістам БН свої скарби: одяг, у якому був Олексій (улюблена бойова сорочка, футболка, панамка, стерті від роботи тактичні рукавиці), та нагороди чоловіка, серед яких найцінніша – відзнака Президента України «За військову службу Україні». Орден за мужність ІІІ ступеня.

Марія просить всіх підтримати петицію (№22/250882-еп) щодо присвоєння почесного звання Герой України (посмертно) Подрушняку Олексію Олександровичу.

Заради України, її свободи і мирного неба він віддав найдорожче – своє життя.