Артем Галака, Анатолій Потайчук. На честь Героїв названо вулиці (Фото)

Артем Галака і Анатолій Потайчук – захисники з Бабинців Бучанської громади, які мужньо боролися з ворогом і віддали життя заради України.

Віднині їхніми іменами названо дві вулиці селища. У неділю відбулися пам’ятні урочисті, присвячені цій події.

Бабинчани зібралися на Алеї Героїв, де поховано їхніх односельців. Усі разом помолилися за душі полеглих та згадали всіх захисників, які доєдналися до небесного війська.

Це Володимир Кочетов, Анатолій Потайчук, Володимир Павличенко, Олександр Кривенчук, Сергій Сиротов, Ігор Яковенко, Артем Галака, Євген Щербаков, Руслан Кисільов, Сергій Нощенко та Олександр Савенко.

З глибокою шаною ми згадуємо їхні імена, завдячуємо за ту неймовірно високу ціну, якою вони наближали мир у наших містах і селах, й обстоювали незалежність держави.

«Наша одна з головних задач – пам’ятати героїв. Розповідати всім їхні історії життя та героїзму», – наголосив староста Бабинців Андрій Купраш.

Після спільної молитви бабинчани долучилися до перейменування вулиць. Тепер кожен, хто тут проходитиме, згадає двох захисників. Вони мріяли про мир і свободу і до останнього подиху зі зброєю в руках стояли проти російського агресора, щоб втілити свої мрії в життя.

Артем Галака, позивний «Племяш»

Народився 7 червня 2002 року в селищі Бабинці, де пройшли його дитинство та юність. Після закінчення школи навчався у Державному податковому університеті.

«Артем з першого дня повномасштабного вторгнення брав тачку в руки, разом з іншими розвозив пісок, ставив блокпости, – згадує Андрій Купраш. – Він разом із братом постійно вишукував місця дислокації ворога, щоб передати дані українським військам».

Після деокупації вступив у Бучанське добровольче формування тероборони, ніс службу на блокпостах, патрулював вулиці, охороняв громадський порядок.

З березня 2023-го року мобілізувався добровольцем і став на захист України. Служив солдатом навідником 46 бригади ІІІ аеромобільного батальйону.

У серпні того ж року зазнав поранення, але після лікування знову повернувся на фронт.

Загинув 25 листопада 2023 року під час виконання бойового завдання. У результаті атаки ворожого дрону в селищі Вербове Запорізької області отримав вибухові травми, не сумісні з життям.

Рідні та друзі згадують Артема як гарного сина, турботливого брата, надійного товариша, сповненого мрій і планів на майбутнє.  Веселий, добрий і безмежно відданий – таким він залишиться у пам’яті тих, хто мав честь знати його особисто.

За бойові заслуги Артема Галаку нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно.

У Героя залишилися батько Віталій, мама Оксана та брат Євген.

Анатолій Потайчук

Народився 20 червня 1982 року в селищі Бабинці, тут і проживав. Чуйний, справедливий, надійний – таким пам’ятають його друзі та рідні. Анатолій був активним учасником життя громади та відданим гравцем місцевої футбольної команди «КАтаН», де вирізнявся не лише майстерністю, а й щирим командним духом.

Його дружина Катерина розповіла, що чоловік мріяв побудувати стадіон у Бабинцях.

«У цьому був весь Толік. Він не міг стояти осторонь. Анатолій дійсно дуже зацікавився життям громади, – згадує Катерина. – Він жив для когось, для команди».

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Анатолій був у Києві, тож відразу доєднався до тероборони столиці. Був бійцем 130 батальйону територіальної оборони Збройних сил України.

Героїчно загинув 27 червня 2022 року на Харківщині.

Тоді дружина отримала коротке повідомлення: «Він не добіг до місця евакуації». Катерина не могла зрозуміти, як це сталося: «Ну як ти не добіг? Ти всюди був першим, я за тобою не встигала». Згодом жінка дізналася від побратимів героїчну історію чоловіка.

На їхні позиції заступили молоді хлопці з нацгвардії. А коли розпочалося «пекло», Анатолій із товаришами поспішили їх рятувати. А самі вже вийти не змогли – був сильний обстріл.

У полеглого захисника залишилися син і донька.

Анатолій був справжньою душею команди і для багатьох він залишиться прикладом мужності та незламного духу.

«Ми маємо пам’ятати всіх Героїв і бути вдячними за їхній великий внесок у нашу незалежність. У те, щоб ми й наші діти продовжували жити», – наголосила Катерина.