fbpx

БУЧАНСЬКІ НОВИНИ

Ваш путівник у житті громади, друг і порадник на кожен день!

Бабинці. Спогади про окупацію: «На перемогу працювали всі» (ФОТО)

1 min read

З початком повномасштабної воєнної агресії рф згуртована дружна команда «Бабинецькі посіпаки» перетворилася на «команду супротиву», яка допомогла жителям селища витримати всі тяготи окупації.

Під час війни вони прийняли у своє коло нових товаришів, які теж не бажали залишатися осторонь. Будували барикади, чергували на вулицях, організовували роботу за напрямами: облаштували можливість зарядки мобільних телефонів, підтримували мобільний зв’язок, взяли шефство над старенькими і багатодітними, возили гуманітарну допомогу тим, хто не міг дістатися до центру, шукали і привозили в Бабинці продукти, ліки, пальне, розвідували позиції ворога, рятували полонених і всіляко підтримували одне одного.

Бабинці. Спогади про окупацію: «На перемогу працювали всі» (ФОТО)
Бабинці, березень 2022

А люди приносили у старостат і ділилися тим, що мали. Власники магазинів дозволяли роздавати свій товар. Хтось пік хліб чи ковбасу, готував їжу, і все ділили порівну.

Коли російські солдати розшукували старосту Андрія Купраша, жодна людина не видала, де їхній голова. А коли рашисти попрямували до його домівки, всі, хто був біля старостату, а це чоловік 30, поспішили до двору пана Андрія і стверджували руським: «Ми Андрія не віддамо». А староста сам вийшов до орків, щоб убезпечити людей. І лише дивом пережив той день.

Кожен з цієї команди має свою історію зустрічі з російськими загарбниками й спільну – допомогти жителям селища вижити в окупації. Згодом після звільнення вони стали серцем гуманітарного центру, привозили продукти і ліки, формували пайки і роздавали їх жителям старостинського округу.

Бабинці. Спогади про окупацію: «На перемогу працювали всі» (ФОТО)
У приміщенні Бабинецького старостату під час окупації, березень 2022

Депутат Роман Ганаба розповів, що вони розподілили між собою обов’язки.

– Ми розуміли, що потрібно забезпечувати елементарні потреби громадян. Запасу продуктів і медикаментів ми не мали. 1 березня зникло світло, – згадує Роман Ганаба. – Перше, що ми зробили, під акт депутата і старости відкрили вишку «Київстар» і підключили до неї генератор. І до 16 березня, коли вже зупинилася базова станція, ми мали зв’язок та інтернет. Коля Мартинюк і Віктор Мороз щодня займалися генератором: міняли масло, заправляли по годиннику, навіть о 4-й ранку.

У молебному будинку організували пункт обігріву – там був котел булер’ян, який топили. Згодом у цьому приміщенні розмістили 22-х біженців із Гостомеля.

Перший убитий

Рашистська техніка зайшла в Бабинці. Назустріч колоні їхав автомобіль «Рено», по якому окупанти відкрили вогонь. Місцевий житель Василь Яценко загинув на місці, ще двоє людей, що були в салоні, отримали травми. Згодом односельці відвезли їх до лікарів швидкої у Клавдієве.

Силовий блок

Хлопці з біноклями ходили лісами, околицями, дивилися позиції рашистів, замальовували на картах і передавали ЗСУ. Віктор Зінов’єв розповів, що навіть кулемети з російських БТРів знімали і набої забирали, поки ті ловили ґав.

3 березня у лісі вони зустріли російських солдат. Віктор згадує, як тікав і чув за спиною автоматні черги. А Вадиму Яременко не пощастило, його наздогнала ворожа куля.

Військовий у відставці Роман Кірпач

Одного дня його зловили рашисти, повезли у ліс, на кладовище, посадили на землю до дерева, завели руки за стовбур і сильно побили. Розбили мачете ногу, а другу прострелили. Він втратив відчуття часу від того жахіття. У його бік стріляли з пістолета, потім з автомата.  І несподівано відпустили, до цього виливши чайник води йому на голову.

Роман зізнається, що був упевнений, що не виживе. Та йому вдалося повернутися додому. Посильну меддопомогу пораненому надали своїми силами місцеві. І лише після деокупації він отримав фахову лікарську допомогу.

До речі, він має четверо діток. Наймолодшій донечці під час окупації було три місяці.

Як вам вдалося вижити з такими маленькими дітками в окупації?

Напевне, як і всім. У нас були харчі. Та найважче було те, що ти не знаєш, як довго триватиме окупація. На скільки треба розтягнути їжу? Дитина голодними очима дивиться на тебе, а ти думаєш зварити дві жмені крупи чи одну. Це було найважче. Крім того, через стрес у дружини зникло молоко, і немовля зовсім не було чим годувати. Та світ не без добрих людей. То одні, то другі передали для малечі дитяче харчування.

Роман Кірпач з донькою, Бабинці, 2022

Рятувальник Владислав Скорик

Він надавав посильну домедичну допомогу. До нього зверталися здебільшого із проблемами з тиском, у діточок – кашель, висипи.

Та були й інші завдання. Якось їм розповіли, що російські солдати пішли з Голокрилья. Влад із другом вирішили це перевірити, на велосипедах з вудочками попрямували туди. І… зустріли рашистів. Довелося їм розповідати казки про родичів і рибалку…

Бабинці. Спогади про окупацію: «На перемогу працювали всі» (ФОТО)
Світлана Федорова, Віктор Зінов’єв, Олена Зелінська, Владислав Скорик, Бабинці, 2022

Світлана Федорова – комунікація і медицина

Пані Світлана згадує, як Андрій Купраш попросив її створити у месенджері групу з місцевих, щоб люди розуміли, що відбувається. Згодом це спілкування стало яскравим промінчиком у темряві тривоги і страху. Там писали про пересування російських військ, координати, іншу важливу інформацію.

Ми моніторили, дізнавалися потреби громадян, а також те, хто чим може допомогти, – розповідає жінка. – Також працювали над тим, щоб отримати гуманітарну допомогу. Відгукувалися зі Львівщини, з інших міст, та отримати її було надто складно, адже селище було окуповане.

Бабинці дуже відчували брак медикаментів. 3 березня Світлана з товаришами дізналися про аптеку, в якій ще є ліки. І поспішили у Бородянку, у якій цього дня було пекло. Та відважні волонтери таки привезли у Бабинці ліки.

Згадує, як доводилося їздити через блок-пости окупантів. Страх, що можуть розстріляти, вимушене спілкування з ворогом…

Воронка після “прильоту” ракети. Бабинці, 2022

А Тетяна Зарицька з чоловіком самі запропонували свою допомогу.

Вони чергували у старостаті, займалися гуманітаркою, розвозили на велосипедах у різні райони селища до багатодітних чи самотніх. А ще взяли опіку над старенькими: доглядали, приносили їжу.

«Людей було дуже шкода, їм було важко», – згадує Тетяна.

У них в команді ще був 16-річний Сашко, який виконував різну посильну роботу.

Тетяна Зарицька, Бабинці

Залізна леді

Ще одна пані з команди – Олена Зелінська розповіла, як їх не один раз ставили до стінки й збиралися розстрілювати. На щастя, погрози не переросли у вбивство. А ще жінка зрозуміла, що має силу протистояти ворогові і вимагати не смітити, прибирати за собою і… звільнити людей з полону. І їй це вдавалося! Спочатку руський солдат підняв свій недопалок і викинув у смітник. Потім інші звільнили затриманих односельців, коли ця сувора жінка щогодини ходила до них з вимогою «Відпусти!».

А в полон потрапляли ці героїчні мирні люди періодично. Адже не сиділи на місці. Історію Андрія Купраша і його сина Богдана, а також Романа Ганаби, ми розкажемо в інших матеріалах.

Свій гелікоптер орки збили в районі траси зі Здвижівки до Блиставиці. Приземлився він біля Буди-Бабинецької.

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.