Вчителька з Бучі Інна Макарова: любов до дітей, традиції та сила в час війни

У сучасних умовах, коли дитинство українських дітей проходить поруч із війною, особлива роль належить учителям початкових класів. Саме вони стають першими наставниками, які не лише навчають, а й виховують, формують характер та світогляд.

Такою педагогинею є Інна Миколаївна Макарова, яка має 43 роки педагогічного стажу, з них вже понад 36 років працює в Бучанському ліцеї № 4. Її життя нерозривно пов’язане з однією школою.

Шлях у професію

Інна Макарова з дитинства мріяла бути вчителем.

«У мене іншої мрії навіть не було. Ми з подружками грали в школу. А коли мені було шість років, я ще хотіла бути лікарем. Але життя подарувало мені чудових учителів, які надихнули й підтвердили мою мрію – тільки вчитель!»

Після закінчення педагогічного училища отримала направлення в Бучу. І з 1982 року працює тут безперервно, окрім кількох років декрету та роботи вихователем. Паралельно Інна Миколаївна отримала вищу освіту – закінчила інститут імені Сковороди.

Сучасні методи навчання

Учителька активно впроваджує нові педагогічні технології. Уже 19 років вона працює за освітньою технологією «Росток», яка розвиває творчість та мислення дітей.

«Тільки творчість може зацікавити дитину. Якщо просто дати вправу – це не цікаво. Я завжди думаю, яку родзинку додати, щоб урок став захопливим?»

Її кредо – творчо працювати з любов’ю до дітей. Саме тому кожен ранок у класі починається з особливого вітання: «Ми раді вас бачити».

Діти війни та допомога ЗСУ

Сьогоднішні школярі – це діти війни. Вони знають, що їхні батьки служать, що випускники їхньої школи воюють на передовій.

«Я сказала дітям: ніяких квітів на 1 вересня. Квіти будуть після перемоги. Зараз у нас є скринька для допомоги воїнам. Цього року в День знань ми зібрали 4 200 гривень і передали батькові одного з наших учнів, щоб він міг відремонтувати авто для фронту».

Школярі разом із батьками беруть участь у ярмарках, збирають кошти, передають солодощі та навіть допомогли придбати дрони для випускників-захисників.

«Бучанські козачата» та традиції

Другий рік поспіль Інна Макарова веде військово-патріотичний гурток «Бучанські козачата». Діти вивчають історію козаків, створюють макети міст майбутнього, беруть участь у майстер-класах, відвідують музеї.

«Український рушник від народження до смерті — це символ нашого народу, тож ми його вивчаємо і шануємо разом з іншими традиціями. А українська хустка — це краса й любов. Я дівчат позамотую в різнокольорові хустки, хлопці навкруги них, і виходять навдивовижу гарні фото».

Таке виховання формує у дітей не лише знання, а й глибоку повагу до традицій та розуміння цінності свободи.

Дитинство поруч із війною

Попри складні часи, вчителька намагається подарувати дітям справжнє дитинство: екскурсії, майстер-класи, походи у кінотеатр, поїздки до музеїв і навіть у «місто професій».

«У дітей має бути дитинство. Ми вже відвідували зоопарк, страусину ферму і українське село. А нещодавно мене зустріла мама й каже, що є новий музей роботів. Ну як це не поїхати з хлопцями?».

Майбутнє освіти

Пані Інна переконана: українська освіта має міцну основу, яку треба розвивати обережно й творчо.

«Я спілкуюся з батьками, які нині з дітьми за кордоном. І в порівнянні з освітою там, наша стоїть вище. Це радує. Змінювати треба, але не кардинально».

Особливо цінує вона освітню технологію «Росток», яка вже 19 років дає дітям можливість мислити вільно, висловлювати власну думку й брати участь у дискусіях.

Родина і особисте життя

Учителька зізнається, що в її телефоні понад 8 тисяч фотографій учнів, і щоб знайти фото сина, треба довго шукати. Але це її життя.

Чоловік працює будівельником, а син – архітектор, тож співпрацюють. Це її гордість і опора. Дружина сина працює в медицині. Інна Миколаївна мріє про онуків, але головне — вона щаслива, що син реалізував свою юнацьку мрію.

Інна Макарова про пережите під час окупації

Найважчі спогади — це лютий-березень 2022 року, коли Буча була окупована.

«Ми два тижні сиділи в підвалі. Двічі нас виставляли на перевірку російські солдати. Стоїш, а перед тобою десять з автоматами. Це дуже важко».

Її родина дивом вижила. Вони вивезли лежачу маму: винесли на руках до машини. Одинадцять годин тривала дорога до Вінниччини. Там у селі вона знову почала проводити онлайн-уроки для дітей.

«Батьки учнів казали, що слухають мій голос і відчувають зв’язок. Ми всі плакали, коли дізналися, що громада вже вільна, неокупована. Але треба було заспокоїтися й продовжувати навчання».

Підсумок

Інна Макарова — це вчителька, яка поєднує любов до дітей, відданість традиціям і щиру підтримку ЗСУ.

Її історія — це приклад сили, стійкості та справжнього покликання.

Фото з архіву Інни Макарової.

Газета “Бучанські новини” № 49 від 4 грудня 2025 року