Дотик майстрині: у Бучі відкрили світлицю Любові Панченко (фото)

У Центрі культури і мистецтв імені Любові Панченко презентували світлицю та меморіальну колекцію видатної бучанки, шістдесятниці й почесної громадянки міста.

Буча звикла до того, що про неї говорять як про місце трагедії 2022 року. Але тут народжувалися, жили й творили люди, чиї імена мають стояти в одному ряду з найвідомішими українськими майстрами. Одна з них — Любов Панченко. Відкриття її світлиці стало не лише подією для мистецького середовища, а й кроком до повернення міста до власної пам’яті.

Кімната, яку збирали місяцями

Світлицю створила Благодійна організація «Благодійний фонд «Берегиня миру». За словами голови фонду Юлії Шкурупій, відкриття стало «фінальною точкою» довгого шляху від отримання кімнати до ремонту й наповнення експонатами. Водночас, підкреслила вона, це й початок. Ще у квітні тут відкривали меморіальну дошку, а світлиця продовжує цю системну роботу.

Приміщення надав відділ культури, національностей та релігії Бучанської міської ради. Усе інше створювали власним коштом і на донати небайдужих. Наукові консультації та допомогу в організації простору надали науковці-історики та етнографи Олександр Босий та Любов Боса.

«Головна наша мета — повернути пам’ять про Любов Панченко в Бучу», — сказала Юлія Шкурупій. Нинішні й майбутні покоління, а також ті, хто знав художницю за життя, мають можливість познайомитися з її життям, мистецтвом і тим, що формувало її унікальну натуру.

Речі, що пам’ятають руки майстрині

Експозиція — це не картинна галерея. Тут зібрано начерки, ескізи, кальки, незакінчені роботи, різці для лінориту, фарби, одяг, меблі й предмети побуту Любові Михайлівни. Окремим символом стали вхідні двері з її будинку, прострілені й обпалені під час бойових дій. Так само промовиста шафа, прошита осколком снаряда, що влучив у подвір’я художниці в березні 2022-го.

«Є речі, які несуть дотик майстра — його пензлі, його фарби, його одяг», — розповідав викладач Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука, кандидат історичних наук Олександр Босий. За його словами, це природніший і тепліший формат, ніж класичний музей, до того ж зібраний людьми: усе, що тут є, вони принесли, показали чи подарували.

Племінниця художниці Ірина Левченко прийшла з власними дарунками: її художньою роботою, малюнками для вишивок, вазочками, олівцями, нитками і, звісно, окулярами Любові Михайлівни. Вона наголосила, що тут, у Бучі, можна «доторкнутися до того буття, в якому жила» майстриня, побачити, що її надихало і як народжувалися образи. «Навіть у страшні часи творчість залишається, і культура дає нам сили дихати, дає нам сили рухатися вперед», — сказала вона.

Зірка, яку не помічали

Олександр Босий понад тридцять років досліджує народне мистецтво, працював у Музеї народної архітектури та побуту України в Пирогові, знає особисто тисячі майстрів. Роботи Панченко вразили навіть його. «Коли серед цієї величезної кількості народу я побачив роботи пані Панченко, я зрозумів, що ми маємо ще одну зірку світового масштабу», — розповів він.

Її шлях визначила родина. Прабабусі й бабусі, як показують старі фотографії, ходили у вишитому одязі, й самі вишивали, тож красу народного строю Любов бачила змалку. Першу школу мистецтва дала їй учителька малювання. До училища народного мистецтва (нині академія Бойчука) вона вступила вже з серйозною базою. Після нього здобула ще одну вищу освіту у Львівському поліграфічному інституті як художниця-ілюстраторка. Диплом робила з лінориту, а це вважали чоловічою справою. Слухачі побачили її акварелі, багатотомні альбоми замальовок орнаментів із різних регіонів України і роботи, що друкувалися в журналі «Радянська жінка».

Але світ мало знав, хто автор цих робіт. За словами Босого, дії тодішньої влади зробили життя художниці надскладним, її намагалися «переформатувати», змусити творити «як треба». Це призвело до замкнутого життя й заважало самореалізації. «Вона завжди робила те, що вважала за потрібне», — сказав дослідник. За його словами, вона порівнювала себе з воїном у полі, а Георгій, мовляв, і сам переможе змія (це посил до старовинної ікони Георгія Пебідоносця, що зберігається у родині художниці, і надихнувшись якою пані Люба створила одну із картин).

Сьогодні науковці-історики та етнографи Олександр та Любов Боса розповідають про Панченко на міжнародних конференціях і мріють, що її ім’я з’явиться в історії світового мистецтва.

Бренд Бучі в стилі Панченко

Босий запропонував ідею, що виходить за межі музейної кімнати: розробити візуальний бренд Бучі на основі орнаментів Панченко. За його словами, студенти вже підготували ескізи, за якими можна прикрасити огорожі, вулиці, бібліотеки й будинки. Як Петриківка й Самчики стали відомими завдяки розписам, так і Буча, вважає дослідник, може стати «найкрасивішим у світі» містом.

Підтримка громади

«Деколонізація починається з того, що ми перестаємо жити в нав’язаній імперській історії й починаємо по-справжньому цінувати своє, – наголосив Бучанський міський голова Анатолій Федорук, відвідуючи світлицю Любові Панченко. – Приходьте. Дивіться. Вивчайте своє. Бо деколонізація – це не лише відмова від нав’язаного. Це повернення до власної культури, власних імен і власної історії».

Гості з Кропивницького привезли подарунок музею: підсвічник, який виготовив Антон Богач, 29-річний ветеран війни з інвалідністю першої групи. Він втратив зір, але продовжує творити.

Вдячні слова лунали й на адресу всіх, хто долучився. Учасники наголошували, що така діяльність має поширитися на інші пам’ятки і персоналії Бучі та громади.

Історія, з якої все почалося

Співзасновниця проєкту Ірина Парфенюк розповіла, що все почалося з простого запитання на одному з навчань: чим славиться Буча? Відповіді у корінних бучанок не знайшлося. Пошук в інтернеті привів до Любові Панченко, за мотивами якої вони колись малювали в школі й читали книжки з її ілюстраціями. «Мені стало соромно», — зізналася вона: двері її будинку були завжди відчинені, а заходило туди мало людей.

Перша поїздка до садиби принесла на вигляд буденні речі: двері, гребінець, олівець, ручку. Але в кожній кишеньці виявився свій секрет. У звичайному дзеркальці, знайденому у валізі, була захована фотографія — маленька, три на чотири, — давнього кохання майстрині. Організатори пообіцяли приз тому, хто знайде її в експозиції.

Світлиця як простір для майбутнього

Світлицю створено не лише як експозицію. Тут планують майстер-класи, тематичні вечори, історичні зустрічі й дискусії. Організатори запрошують доповнювати колекцію тих, хто зберігає автентичні українські речі, і мріють про краєзнавчий музей Бучі. У світлиці стоїть книга відгуків, а також скринька для пожертв на розвиток простору.

Відвідати меморіальну світлицю можна за попереднім записом: 066 404 73 79.