Наталія Дубчак, мама Героя Єрощенка про проєкт «Мистецтво лікує»: «Коли малюєш — вимикаєшся від болю»

Наталія Дубчак взяла участь у мистецькому проєкті, які відбувся у Бучанській громаді.

Горе не минає саме по собі — його треба проживати. І ті, хто пройшов через втрату рідної людини на війні, знають: слів іноді недостатньо. Натомість пензель, фарби й чистий аркуш можуть сказати більше, ніж будь-яка розмова.

Саме так — через творчість — шукала дорогу до себе Наталія Іванівна Дубчак, мама загиблого воїна Олександра Єрощенка. Вона стала однією з учасниць проєкту «Мистецтво лікує», який відбувся у Бучі за підтримки управління соціального захисту та відділу культури міської ради. Виставка робіт учасниць пройшла в День матері у Бучанському міському парку.

Син, якого не повернути

Олександр Єрощенко загинув 14 лютого 2015 року в контактному бою поблизу Дебальцевого. Він віддав своє життя, захищаючи Україну — ще тоді, коли більшість країни лише починала усвідомлювати масштаб загрози. Для Наталії Іванівни той день розділив життя на «до» і «після». Одинадцять років вона живе з цим болем — і вчиться жити далі.

— Після загибелі Сашка я взяла платні уроки малювання. Десь півроку їздила на заняття на Поділ. І це настільки мені допомогло, — згадує вона. — На ті три години, що ми малювали, ти просто вимикаєшся. Ти ні про що не думаєш, бо зосереджений на процесі творчості: як зробити правильно, красиво. І тому зараз це було так само.

Саме той досвід — одинадцять років тому — переконав її: мистецтво справді лікує. Не метафорично, а буквально. І коли управління соціального захисту запропонувало долучитися до нового проєкту, Наталія Іванівна погодилася без вагань.

Як це відбувалося

Проєкт організувала бучанська мисткиня, членкиня Національної спілки художників України Наталія Гмиря. Вона сама запропонувала ідею, відгукнулися жінки — і разом, за підтримки міста, народився мистецький захід.

Учасниць розділили на кілька груп — не всі могли зібратися в один день. Наталія Дубчак приходила двічі: спочатку малювала фон, потім чекала, поки він висохне, і через два тижні поверталася завершувати роботу. Загалом у проєкті взяли участь вісім жінок — мами й дружини загиблих Героїв. Приблизно половина з них живе з втратою вже більше десяти років, решта — ті, хто втратив рідних після повномасштабного вторгнення.

— Мені ще й нову техніку показали, — усміхається Наталія Іванівна. — Незважаючи на те, що я вже ходила на заняття, координаторка проєкту пані Наталія відкрила нові можливості роботи з олійними фарбами. Дуже приємно.

Чому це важливо — і чи варто спробувати

Наталія Дубчак переконана: такі проєкти потрібні, і якомога більше людей мають про них знати.

— Особливо це важливо «свіжим» мамам, дружинам, членам родин — тим, хто ще в гострому горі, хто тільки починає його проживати. Я впевнена: це дуже-дуже потрібно.

Вона не приховує, що учасників могло б бути більше. Вісім людей — це небагато, і частина тих, кому пропонували, не наважилася прийти.

— На жаль, небагато погодилися. Але я думаю, це треба робити. Треба підтримувати людей у цьому напрямку й давати можливість реабілітуватися.

Чи складно? Зовсім ні. Художниця Наталія Гмиря одразу попереджала сумнівних: «Це для душі. Знайдемо, що ваша душа хоче». Жодного попереднього досвіду не потрібно — лише бажання прийти.

Проєкт «Мистецтво лікує» — це не про те, щоб стати художником. Це про те, щоб на кілька годин відпустити біль і дозволити собі просто бути. Вісім жінок із Бучі це вже зробили. Вісім картин — вісім доріг до світла.

Якщо ви або ваші близькі переживають втрату і хочете дізнатися про подібні заходи — звертайтеся до управління соціального захисту Бучанської міської ради.

Матеріал підготовлено на основі розповіді учасниці проєкту Наталії Іванівни Дубчак.

Ми розповідали: | БУЧАНСЬКІ НОВИНИ Марта донька Героя Гнатюка знайшла натхнення фото