«Матч очікування: кожен голос рятує» – акція у Бучі (фото)

«Матч очікування» – на стадіоні «Ювілейний» відбулася масштабна акція на підтримку родин зниклих безвісти захисників і захисниць.

«Я повернуся», «Все буде добре», «Я вас люблю», «Будемо плакати після перемоги». Ці слова захисники говорили своїм рідним. Для багатьох вони стали останніми, бо зараз ці Герої вважаються зниклими безвісти.

31 травня на стадіоні у Бучі відбулася масштабна подія — акція «Матч очікування: кожен голос рятує». Вона зібрала сотні бучанців, жителів Київщини та гостей з інших регіонів України, щоб разом заявити, що зниклі безвісти захисники не забуті. Їх чекають.

На акцію також прийшли звільнені з російського полону Володимир Майор, Олександр Ржавський та Ілля Ільяшенко. «Їхня присутність нагадує головне, що повернення можливе. Саме тому ми маємо говорити, діяти й робити все, щоб додому повернулися всі», – наголосив Бучанський міський голова Анатолій Федорук.

Стадіон, де говорять без слів

На трибунах стадіону були розміщені близько 500 комплектів військової форми — мовчазні нагадування про тих, кого немає поруч. Порожні місця у військових кітелях промовляли голосніше за будь-які слова: за кожним — людина, яку чекають. За кожною фотографією — родина, яка щохвилини балансує між надією і відчаєм.

На поле вийшли легенди українського футболу — Євген Селезньов, Сергій Назаренко, Артем Старгородський, Володимир Лисенко та інші. У матчі також взяли участь ветерани війни, військовослужбовці, волонтери, представники Київської облдержадміністрації і облради, територіальних громад Київщини та інших інституцій.

Символічний перший удар

Символічний перший удар по м’ячу здійснили шестирічний Тимофій Костюченко та Володимир Макор. Батько Тимофія – Олександр зник безвісти на Курахівському напрямку у грудні 2024 року. Володимир Майор — бучанець, який нещодавно повернувся з ворожого полону. Ця мить у кількох секундах вмістила весь сенс акції: повернення можливе, і саме тому треба говорити, діяти, не мовчати.

Також на заході були присутні звільнені з російського полону Олександр Ржавський та Ілля Ільяшенко. Їхні слова прості й пронизливі: «Було дуже складно, але ми вірили, що нас чекають, за нас борються. Не здавайтеся».

Голоси тих, хто чекає

Галина Костюченко, дружина зниклого безвісти Олександра Костюченка, прийшла на акцію разом із дітьми. «Уже півтора року я не знаю нічого. Жодної інформації. Щовечора ми з дітками лягаємо спати і молимося. Ми прийшли сюди, щоб показати всьому світу, що зниклі безвісти не забуті. Їх чекають», — сказала вона.

Із Харкова спеціально приїхала Олена Бивала. Її цивільний чоловік Ігор Новіков, 47-річний чоботар, пішов по повістці і зник безвісти 19 грудня. «Я дуже хочу, щоб нас почули, — каже жінка крізь сльози. — Таких людей, як я, дуже багато. Юридично я йому ніхто, і не можу шукати офіційно. Разом із нашими рідними, по суті, зникаємо й ми».

Тетяна розповіла про сина Євгена Шевченка, 72-га бригада «Чорні Запорожці». Він пішов служити у 2024-му, після поранення пройшов реабілітацію і повернувся до своїх побратимів. 4 березня 2025 року вона востаннє чула голос сина. «Мама, я повернуся. А ти мені пообіцяй, що чекатимеш без сліз», — сказав він. 13 березня Євген зник безвісти.

Амбівалентна втрата

Засновниця громадської організації «Голоси тиші», дружина зниклого безвісти захисника Наталія Ільїна пояснила, чому саме футбол став мовою акції: «Ми обрали його тому, що це мова, яку розуміють усі. Стадіон — єдине місце, де можна візуалізувати масштаб порожнечі, яку залишає зникнення».

Родини зниклих безвісти живуть у стані «амбівалентної втрати», коли близька людина фізично відсутня, але психологічно залишається поруч. Немає підтвердження, немає відповіді — і немає можливості ані горювати, ані радіти. Вони щодня водять дітей в садочок, ідуть на роботу, усміхаються і несуть всередині непідйомний тягар невідомості.

Стіна очікування та ланцюг солідарності

Протягом заходу працювали юристи та представники Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти (МКЗБ), де кожна родина могла отримати безплатну консультацію. На «Стіні очікування» кожен охочий міг залишити слова підтримки для захисників.

Кульмінацією події став «Ланцюг солідарності»: всі присутні «підняли світло догори», вишикувалися у велике коло й запалили факели. Жовто-синій дим здійнявся над стадіоном як символ єдності суспільства і непохитної віри в повернення.

«Поки кожен український воїн не вдома, ми не маємо права звикати до тиші», — наголосив Бучанський міський голова Анатолій Федорук.

Акція «Матч очікування: кожен голос рятує» стала нагадуванням для всього суспільства: за кожним порожнім місцем на трибуні — живий біль конкретної родини. Поки є любов, пам’ять і голос, ця історія не закінчена.

Чекаємо. Пам’ятаємо. Говоримо. Діємо. Єднаємося.

Ми розповідали: Мирна акція у Бучі: «Голоси тиші», гучніші за крик (Фото) | БУЧАНСЬКІ НОВИНИ