«Я хочу жити. Я хочу йти далі!»: історія вчительки, яка знайшла себе

Ганна Журавель, учителька української мови та літератури Гаврилівської школи № 8, переконана: знайти свою місію можна в будь-якому віці. Її шлях почався тоді, коли багато хто вже боїться щось змінювати. Сьогодні вона поєднує викладання, любов до українського слова й мистецтво, наповнюючи школу кольорами — у прямому й переносному сенсі.

«Я пішла вчитися у 47 років»

Пані Ганна зізнається: прагнення до знань супроводжувало її впродовж усього життя. Завжди подобалося відкривати для себе щось нове. Водночас шлях до професійної освіти був непростим і сповненим внутрішніх сумнівів.

— «Я пішла вчитися пізно. У 47 років тільки вступила до педагогічного університету. Закінчила у 2016 році», — розповідає Ганна Іванівна.

У дитинстві вона жила та навчалася в Сибіру, звідки згодом родина переїхала до України. Саме цей переїзд став для неї важливим внутрішнім переломним моментом.

— «Коли я приїхала до України, рідна сторона ще більше розквітла в моїй душі. Я ще більше її полюбила. Відтоді зародився патріотизм, бо бачила різницю між людьми там і тут».

Любов до літератури й творчості супроводжувала пані Ганну протягом усього життя. Хотілося вчитися, однак виникали сумніви — чи варто починати новий шлях у зрілому віці.

— «Було відчуття, що вже пізно. Не було матеріальної підтримки, не було впевненості».

«А чому ви не вчитеся?»

Випадковий діалог вніс свої корективи.

— «Я була в такому стані, що не знала, як жити далі. І раптом знайома просто спокійно подивилась на мене й сказала: “А чому ви не вчитеся?” Я відповіла: “Мені ж 47”. А вона каже: “Ну то й що?”»

Цей спокій, за словами Ганни, «пронизав, як блискавка».

— «В одну мить десь поділися роки, зникла невпевненість, відпав увесь негатив. Кожна клітина благала: “Я хочу жити. Я хочу йти далі”».

А далі була поїздка до Київського університету імені Михайла Драгоманова — буквально за кілька днів до завершення вступної кампанії, щоб скласти іспити.

— «Я пішла в бібліотеку й попросила твори авторів, яких вивчають сучасні діти. Надзвичайно вразила мене “Маруся Чурай” Ліни Костенко, яку я читала цілий день».

Іспит, який став знаком

На першому іспиті випадково дістається завдання написати твір саме за «Марусею Чурай».

«Я хотіла сказати: “Люди, я вчора це читала!” — згадує вона. — Сіла на першу парту і написала «на одному диханні»». Результат став несподіванкою.

— «Четверта у списку! Це був надзвичайний стимул! І ось я вже студентка. Я вчилася з великим задоволенням. За роки навчання не пропустила жодної пари».

Як результат — червоний диплом.

Учителька, яка навчається разом з дітьми

Сьогодні Ганна Іванівна працює у Гаврилівській школі № 8 вже понад 7 років.

— «На уроках я не просто розповідаю те, що написано в підручниках, а пояснюю, для чого їм потрібен досвід, які приклади можуть знадобитися у реальному житті. Показую, що бути грамотним — престижно, і прищеплюю любов до української мови».

Вона переконана: вчитель навчається постійно.

— «Я сама вчуся разом із дітьми в процесі. Ніхто не досконалий».

Результати не змусили чекати: її надзвичайно здібна та трудолюбива учениця Каміла Шипко посіла перше місце в олімпіаді з української мови та літератури серед учнів Бучанської громади.

Художниця в душі

— «Я — душею художник. Радію життю, люблю все: небо, квіти, воду, птахів,
людей».

Малювання — ще одна важлива частина її життя. Після деокупації громади вона розписала стіни школи та укриття, додаючи простору світла й кольору.

— «Я хотіла, щоб діти заходили й казали: “Вау, яка наша школа!” Не для похвали, а щоб їм стало легше, тепліше». Цю ідею підтримав директор школи Святослав Катан.

— «Я дуже вдячна нашому Святославу Анатолійовичу. Він повірив у мене і допоміг це реалізувати».

Робота, яка наповнює

Окрім школи, Ганна Журавель викладає малювання у Гаврилівській школі мистецтв, яка знаходиться у будинку культури “Полісся”.

— «Працюю з дітьми з восьмої ранку до восьмої вечора. І знаєте — я не втомлююсь. Відчула, що живу». Її учні здобувають перемоги на конкурсах, зокрема всеукраїнських та міжнародних.

— «Мої діти брали гран-прі, перші місця. Робота однієї учениці, Анни Безручко, буде надрукована в американському виданні. Це для мене величезна радість».

«Я на своєму місці»

— «Половину життя я не жила так, як хотіла. А тепер — іде реалізація. Я на своєму місці», — підсумовує Ганна Журавель.

«Мрія» крізь біль і надію

Одним із важливих образотворчих творів мисткині є картина «Мрія», яка народилася з болю, відчутого під час окупації у 2022 році.

Авторка зізнається, що поштовхом до створення роботи стала участь у пленері — першому в її житті. Під час виїзного художнього заходу учасникам показали фільм про Гостомель. Для мисткині ці кадри стали болісним нагадуванням пережитого.

— «Я була в окупації до 12 березня. Бачила ворожі літаки, гелікоптери, танки, вибухи, пожежі. Цей фільм знову повернув у пам’яті ті жахи. Це були реальні відчуття», — говорить вона.

Саме тоді з’явився образ картини. Уже вдома оформився остаточно — символічний і глибоко емоційний.

— «У мене одразу виник образ лелеки — символу України. Я створила цю картину, просто виплеснувши на полотно всі емоції й переживання. На ній лелека хоче злетіти, але не може, піднімає крила й плаче — це плаче вся Україна. Рана велика, але крила все одно піднімаються й хочуть злетіти», — пояснює авторка.

Твір «Мрія», написаний мовою живопису, знайшов відгук і в слові. Поетеса Ольга Ходацька написала вірш, натхненний картиною. Згодом він увійшов до поетичної збірки «Чорна кава з нектаром любові».

— «Для мене це стало підтвердженням того, що мистецтво справді живе, відгукується і народжує синергію», — ділиться пані Ганна.

— «Я дуже вдячна людям, які мене підтримують у творчій діяльності, зокрема заслуженому художнику України Анатолію Петровичу Марчуку та культурній діячці Катерині Павленко», — додає мисткиня.

Нині авторка не зупиняється: вона вже замовила полотно для створення нових картин.

— «У мене багато задумів і планів. Головне — мати натхнення, час і спокій.

Попри тривоги й недоспані ночі саме творчість дає відчуття руху вперед. Я ніби сама собі продовжила життя, бо маю творити заради Перемоги, України, народу й майбутнього дітей», — зізнається жінка.