Родина Гранцевих: осередок любові для дітей

У місті Бучі розташовується будинок, де любов і турбота перемагають усі труднощі. Тут живе родина Гранцевих — Лілія Василівна та Андрій Георгійович разом зі своїми сімома дітьми, серед яких є як рідні, так і діти, які залишилися без батьківського піклування та діти-сироти.

Їхній дім — це дитячий будинок сімейного типу, створений 2024 року.

Мати, що дарує тепло

Пані Лілія – не просто мама чи наставниця, а людина, яка вміє наповнювати серця надією. Вона психолог, волонтерка, місіонерка, яка не просто підтримує дітей, а допомагає їм знову знайти віру в себе. Освіту здобула в духовній семінарії, опанувала психологію, а життя присвятила допомозі тим, хто цього потребує найбільше.

Коли війна змусила її родину залишити дім у Херсонській області, Лілія побачила, наскільки важливою для підлітків є підтримка та відчуття безпеки. Так за її ініціативи організували клуб «Істем» – простір, де діти, які пережили війну, могли творити, спілкуватися, говорити про свої страхи та мрії.

Згодом її шлях перетнувся з Юлею та Дімою – дітьми, які втратили батьків: тата вбили росіяни під час окупації, а згодом померла й мати. Вони стали частиною її сім’ї, і родина разом почала новий розділ життя.

Сім’я, що змінює долі

Лілія та її чоловік Андрій, місіонери за покликанням, створили справжній дім, де діти не лише знаходять прихисток, а й вчаться любити.

Рішення створити ДБСТ було свідомим кроком. Родина розуміла, що це велика відповідальність, але ще більша нагорода — бачити, як діти, які колись втратили все, знаходять нову сім’ю і новий сенс життя.

«Коли війна змінює долі, важливо знайти сили допомагати тим, хто поруч», – каже мама Лілія.

У ДБСТ Гранцевих зараз виховується семеро дітей. Найстарша, сімнадцятирічна Юлія, уже на порозі дорослого життя, а наймолодшому, Іллі, лише два роки. Кожен із них має свою історію, та до кожного подружжя знаходить індивідуальний підхід.

«Я хочу, щоб вони не просто почувалися в безпеці, а й навчилися допомагати іншим», — каже Лілія. Її метод виховання базується на довірі та розумінні: вона дає дітям можливість відкрито висловлювати свої почуття, вчить їх емоційної зрілості.

Батьки намагаються різносторонньо підходити до розвитку молоді та підтримують будь-які їхні ініціативи. Діма та Юля малюють, а Богдан займається футболом.

«Іноді я говорю з ними, як 12-річна, щоб краще зрозуміти їхній світ, а іноді — як доросла, щоб навчати», — пояснює мама.

У родині навіть є свої правила, які вони писали разом: «Слухняність — це не примус, а усвідомлення, що вона приносить благо».

Коли ми запитали в подружжя, що їх надихає, вони одночасно відповіли: «Кохання».

«Ми прагнемо показувати дітям приклад здорових стосунків між батьками», – поділилися вони.

Життя у ДБСТ — це не лише спільні обіди, ігри та навчання. Це ще й походи до  церкви Віфанія, молодіжні зустрічі, волонтерство. Лілія та Андрій вчать синів та доньок, що навіть у складних життєвих обставинах можна зберегти тепло в серці й дарувати його іншим.

«Світ виснажує війнами й болем, але ми прагнемо створити затишок, де кожен відчуває себе прийнятим», — каже Лілія.

Анастасія Дяченко