Буча: 24.02.2022 – день, який змінив нас назавжди

Минуло три роки, як кожен житель Бучанської громади і всієї України відчув, що таке війна.

Війна на сході країни триває з 2014 року. Наші жителі протистояли ворогу, тож ми знали про війну не лише з масмедіа. Ми вшановували Героїв, які віддали своє життя. Ми підтримували родини, які втратили своїх рідних. Ми приймали в громаді внутрішніх переселенців, які залишили свої домівки, втікаючи від обстрілів, втрат, смерті…

Та кожен відчув війну на собі лише того лютневого дня.

Тепер ми всі знаємо, як розпач у душі змінюється силою духу. Як сльози закарбовуються і стають каменем у серці. Як страх трансформується в допомогу ближньому. Як ми єднаємося під обстрілами та в окупації. Як можна відновити будинки після їх руйнування, та неможливо повернути людей, яких убила російська армія.

Ми тут, у Бучанській громаді, відчули російську окупацію, побачили, на які звірства здатні російські солдати.

«24 лютого — дата, яка назавжди закарбована в нашій історії. День, що розділив життя кожного з нас на «до» і «після», день великого болю та незламності, – наголосив Бучанський міський голова Анатолій Федорук. – Українське військо тримає оборону, веде тяжкі бої, захищає кожен клаптик нашої землі. Воїни на передовій і в тилу щодня виборюють наше майбутнє, жертвуючи своїм здоров’ям і життям».

Лютий-березень 2022 року

Це був час, коли ми дізналися, що можна вижити без світла і газу, без водопостачання, мобільного зв’язку та інтернету. Що можна оселитися в підвалах і погребах, готувати на вулиці на відкритому вогнищі, спати при +6 у приміщенні.

Можна навчитися розрізняти звуки куль, різноманітних снарядів, всього того, що летіло нас вбивати. Сидіти і боятися дихнути, лише молитися за своїх рідних, за себе, коли поруч, в кількох метрах від вашого прихистку, проїжджають ворожі танки. Плакати і молитися, коли діти евакуйовуються з окупованого міста, а ти просиш у Бога, щоб вони доїхали крізь це пекло, яке навкруги. Бо залишатися вдома теж небезпечно. І не плакати, коли відчуваєш постійну загрозу, коли навкруги мертві тіла, коли в будь-який момент ворог може забрати і твоє життя.

Ці спогади глибоко в серці, але вистачає маленького поштовху, щоб вони знову вийшли на поверхню.

24.02.2025

У громаді 24 лютого відбулися меморіальні заходи в кожному старостаті, на Алеї Героїв та біля меморіалу Стіна пам’яті на території Храму Святого Апостола Андрія Первозваного. Разом із родичами загиблих місцевих жителів, представники влади громади й області, закордонні гості та журналісти українських і міжнародних ЗМІ вшанували пам’ять невинно вбитих жертв російської агресії та полеглих Захисників.

509 цивільних мешканців, які не дочекалися звільнення… Мирні люди, яких убили лише за те, що вони українці. Герої, які віддали своє життя за незалежну державу.

Їхні імена закарбовані на Стіні пам’яті, яка уособлює нестримний біль, незламність та непокору ворогу. Ми пам’ятаємо кожне ім’я, кожен голос, кожну історію про тих, хто мав радіти, мріяти, любити… жити.
Цього дня не лише згадували, а нагадували світові про те, що тут були вчинені злочини. Що правда має звучати голосно, а справедливість має перемогти.

«Важливо пам’ятати кожного. Важливо говорити про це. Важливо не зупинятися і продовжувати боротьбу — заради тих, кого вже немає, і заради майбутнього наших дітей, – сказав Анатолій Федорук. – Ми вимагаємо притягнення винних до відповідальності. Сьогодні не лише історична дата, а й можливість продемонструвати нашу стійкість, єдність і прагнення справедливого миру».

Це три роки, які зробили нас сильнішими. Українська нація продемонструвала єдність, стійкість і незламність, коли довела: захищати себе, свою сім’ю, землю та державу треба навіть тоді, коли весь світ упевнений, що ти загинеш за три дні. Не загинула і протистоїть ворогу уже три роки.

Пам’ятаємо всіх жертв цієї страшної, підлої війни. Пам’ятаємо, не пробачимо, вистоїмо!
Слава захисникам, слава всім тим, хто віддав своє життя!