Історії війни у Бучі: Ігор ніс продукти… Його закатували і вбили (ФОТО)

Це фото міжнародного агентства «Рейтерс» облетіло весь світ: у Бучі на тлі перевернутих автомобілів несуть у ковдрі тіло розстріляного молодого чоловіка.

«Бучанські новини» дізналися, хто цей потерпілий, і його трагічну історію.

Ігор Литвиненко – звичайний мешканець Бучі. Жив, працював, мав плани на майбутнє. За що його вбили, важко зрозуміти. Добрий, завжди готовий усім допомогти, віруючий, ніс продукти, коли його затримали орки.

Йому було лише 31, коли розпочалася повномасштабна агресія росії на Україну, і ворог окупував Бучу.

Мама Ігоря Олена згадує, що такого не очікували, тож і не думали виїжджати. Коли в місто зайшла армія рф, син перебував у друзів на вулиці Центральній. Саме в цьому мікрорайоні у дитячому садочку «Яблунька» російські солдати облаштували штаб. Тож мешканці сусідніх будинків чимало натерпілися від окупантів: піти по воду чи за гуманітаркою – не можна під страхом розстрілу. Інколи дозволяли, та вимагали повернутися за кілька хвилин. Для стареньких  це було неможливо – вони не встигали дійти. Мешканці якось пристосовувалися до нових умов життя. Але на початку окупації ще не знали, наскільки було небезпечно виходити. І… тілами вбитих були вкриті вулиці Бучі.

8 березня Ігор зібрався до батьків, які жили у ЖК «Міленіум». Зв’язку не було, він дуже за них хвилювався. А тут ще й рашисти пограбували поруч магазин «Фора». Як вони пішли звідти, місцеві попрямували за продуктами, що залишилися після візиту солдатів. Саме з продуктовими гостинцями в кульку Ігор попрямував до рідних. Друзі намагалися відмовити його. Та чоловік відповів: «Я ж нікому не погрожую. Зброї не маю. Несу продукти. Піду, поки тихо». Щоб хоч якось його захистити, подружка перед виходом зав’язала Ігореві на руку білу пов’язку.

Що сталося далі, мама дізналася від свідків, які жили неподалік.

Сина зупинили біля сусіднього будинку двоє з автоматами. Він показав паспорт, потім вміст торбинки, в якій були продукти. Розповів, куди прямує. Та вони все одно його кудись повели.

Пані Олена згадує, що нічого не знала про Ігоря, але змушена була пішки з одним наплічником тікати до Романівки. А чоловік відмовився, залишився шукати сина. Кілька днів ходив повз блок-пости, розпитував. Поки рашисти не запитали: «Батя, чего ходиш?».

Сказав, що шукає сина, і вони направили його за адресою вул. Водопровідна, 38. Він пішов, але не здогадувався, що побачить. А там… Більше двадцяти тіл лежало. Чоловік оговтався від жаху, коли зрозумів: Ігоря немає серед убитих. Він знову попрямував до солдатів.

«Ну, значит, в подвале», – кажуть йому.

«Пішли у підвал», – вимагав чоловік.

«Отец, ти совсем обалдел. Іді отсюда. Ілі растреляю».

Весь березень батьки мали надію, що він переховується. Шукали його через соцмережі, пошукові канали. Що сталося із сином, родина дізналася набагато пізніше.

Його знайшли в підвалі разом з іншими закатованими і вбитими в будинку неподалік дитсадочка. Ігоря змусили відкрити рота, вставили автомат і зробили два постріли. А його сусіда забили до смерті, тіло було таке понівечене, що впізнали лише по кросівках.

До весни 2022 року навіть уявити не можна було, що тут у підвалі їх уб’ють військові, які називають себе «освободітєлямі».

Ігоря Литвиненка похоронили друзі неподалік від свого будинку. Згодом після ексгумації та експертиз його поховали на місцевому кладовищі поруч з іншими жертвами орків.

Пані Олена згадує, як син завжди казав: «Мамо, ти мене вчила робити добро». Він завжди поспішав на допомогу іншим, а свої справи залишав на потім. І загинув тому, що в першу чергу думав про рідних.