Купальські традиції – зустріч минулого й сьогодення

Івана Купала одне з наймістичніших свят сьогодення, яке завдяки багатовіковій історії та стародавнім обрядам залишається популярним серед українців й досі та серед Бучанців зокрема. Дивним чином, у ніч з 6 на 7 липня зустрічається теперішнє та минуле…

Напевно, кожен з нас чув легенду, за якою той, хто у Купальську ніч знайде цвіт папороті, що квітне лише мить, отримає чудодійні можливості, щастя, міцне здоров’я, кохання та незліченні скарби. Мало хто відмовиться від дару чарівної вогняної квітки, яку наші предки, напевно, бачили, адже в сучасному світі папоротеву рослину називають «страусове перо звичайне». І вона дійсно вночі світиться, тому що листки рослини виділяють особливу ефірну олію, яка й випромінює слабке світло. Мимоволі замислюєшся над тим, які ще міфологічні персонажі купальських традицій можуть трансформуватися в сучасності…

Бучанська громада відома тим, що мешканці ОТГ дотримуються та продовжують старовинні традиції шанованих предків, це стосується й обрядовості свята Купала. Молодь наслідує дорослих, любить та шанує це свято з поваги до звичаїв батьків та далеких пращурів. До того ж, це гарна можливість розважитися та поєднатися з природою, адже таких традиційних дійств, пов’язаних вогнем, водою та травами, годі де інде й шукати.

Наталія Молчанова, художній керівник Гаврилівського будинку культури, яка вже багато років займається організацією заходів розповідає:

– Щоб все розповісти, треба багато часу. Моє знайомство із святкуванням Івана Купала відбулося в 1989 році. Коли я вивчила його історію, традиції і обряди, то зрозуміла, що воно мене зачарувало. Тож і не дивно, що це одне з моїх улюблених свят. На жаль, цього року, пандемія поставила нас в умови, які потребують дотримання карантинних правил. Тож Купала будемо цьогоріч тільки згадувати, – зітхає Наталія Степанівна. – Коли я йду селом, люди часто запитують , чи відбудеться Купальське святкування. З цього я роблю висновки, що такі свята людям просто необхідні. Адже, окрім того, що це історія наших предків, духовний скарб нашого народу, – це свято, яке несе в собі цілющу позитивну енергію.

Наталія Молчанова розповіла прекрасну історію, про двох закоханих: Владислава Корнієнко та Наталію Духоту. Пані Наталія, організатор заходу згадує:

– Готувався майданчик на березі озера, облаштовували купальське вогнище, господині готували українські страви та несли їх на свято. На конкурсі господинь краща ґаздиня отримувала живеньке поросятко, – із захватом ділилася чудовими моментами свята Наталія Степанівна. – Вечірньою порою лилася купальська музика і людський потік тягнувся до місцевого озера в очікуванні купальського дива. Дівчата-красуні йшли у вінках, а хтось на місці завивав віночок на щастя на долю з трав і квітів, що росли на березі місцевого озера. Хлопці встановлювали купальське дерево (Мариноньку), а молодиці, які мають доньок, прикрашали його квітами, стрічками і віночками. Водили довкола Мариноньки хороводи. Панянки вихвалялися перед хлопцями, що їхня Маринонька красуня, а хлопці під звуки веселої музики виносили «свого парубка» Коструба, якого робили з сіна чи соломи. Проводилися конкурси дівочих вінків, подружніх пар, змагання між Іванами, яких обов’язково обливали водою, бо ж вода у цей день цілюща. А декілька років поспіль ми проводили купальські квести для парубків, які виборювали цінний подарунок для коханої дівчини, – пояснює організатор заходу. – Так одного року цінну каблучку отримав Владислав, який подарував її перед всією чесною громадою своїй дівчині Наталії. З часом вони одружилися та вже виховують чудесного синочка.

Саме на Івана Купала Владислав вирішив освідчитися своїх коханій та подарувати нареченій прекрасну каблучку. І це не дивно, адже Купальське свято стосується продовження роду, тому пам’ятна подія набула особливого значення:
Гей, на Івана, гей, на Купала,
Красна дівчина долі шукала.
Квітки збирала, віночок вила,
Долі водою його пустила.
Полинь, віночку, по бистрій хвилі,
Поплинь під хату, де живе милий,
Поплив віночок долі водою,
Серце дівчини забрав з собою.

Бучанка Алла Кемпа поділилася власною думкою щодо святкування Івана Купала:

– Знаю про це свято ще з дитинства. Якось навіть довелося побувати на Купальському дійстві. Хочу сказати, що враження отримала просто незабутні: забави, хороводи, всі веселі та задоволені. Вперше стрибала через традиційне вогнище очищення – пережиті емоції не передати словами, це треба просто спробувати. Шкода, не вдалося пустити вінок на воду, та ,гадаю , це ще попереду. На мій погляд, продовження цієї традиції – це прекрасна можливість для сучасних людей об’єднатися з природою, відпочити від швидкого ритму життя та буденності, дійсно очиститися та зарядитися позитивною енергією цілющих Купальських трав…

«Хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього», – цитата видатного українського поета Максима Рильського. Дійсно, вивчаючи історію та звичаї рідної землі, знайдеш себе, власне коріння… Тому традиції наших прадідів варто знати та відроджувати й надалі, заради майбутнього наших дітей, щоб вони могли доєднатися до живильного джерела народної пам’яті.