Слухати своє серце

“Мати-Героїня” – це Державна нагорода, яка надається Президентом України жінкам, які народили та виховали п’ятьох і більше дітей. На другій сторінці газети ми проінформували про надання бучанці Олені Олександрівні Павловській та жительці Гаврилівки Оксані Анатоліївні Кручко цього почесного звання.

Хочемо розповісти про кожну з цих жінок, які виховали прекрасних дітей, незважаючи на життєві обставини, які не завжди були легкими.

Олена Павловська зізналася, що завжди прагнула мати велику родину. Її мрія нас дуже вразила, адже ще з дитинства вона бажала народити близько десяти малят. Тому, ставши прекрасною мамою для п’яти славних діток, вона з впевненістю може сказати, що її заповітне бажання здійснилося:

– Я була одна в сім’ї, можливо, саме тому я завжди мріяла про велику кількість діток. А коли вони з’явилися, важко було не тому, що багато дітей, а тому, що умови для виховання та життя були важкими та не надто підходящими. А діти мене завжди радували та радують і понині. Крістіна, Іринка, Микита, Маргарита та Софійка – всі дуже розумні та талановиті. Щоб розповісти про їхні досягнення, дня буде мало (сміється, ред.). Наприклад, у Крістіни є ціла папка досягнень з музики, танців та гри на фортепіано. Іринка захоплювалася малюванням картин та зараз втілює своє мистецтво у напрямі манікюрного оформлення. Микитка з Маргаритою займалися бальними танцями. Зараз Маргарита цікавиться хіп-хопом та веденням блогів. А Софійка вивчає іноземні мови.

Оксана Кручко – чудесна мама, котра виховала чудових дітей, які радують її та роблять неймовірно щасливою. Коли в Оксани Анатоліївни запитали, як їй вдається поєднувати виховання п’ятьох дітей з обов’язками мами та роботою, вона скромно відповідає, що не бачить у цьому нічого складного:

– Все як у всіх (сміється, ред.). Було трішки й важко, коли були маленькими. Найважче було, коли вони хворіли. Тоді материнському серцю боляче витримувати недугу рідної кровиночки. Однак я завжди тішилася ними, вони мені надавали сил та натхнення. Мої Аліна, Оля, Богдан, Ілля, Назар прекрасні діти. Вони в мене всі різні, і всі особистості. Кожен має свої власні погляди на життя. Ось, приміром, старша донечка Аліна вивчилася на юриста, а її менший братик Ілля навчається в історичному ліцеї в Києві. Однак є спільне захоплення моїх хлопчиків – гра на духових інструментах. Звичайно, часу на це мало, однак по можливості займаються. А дівчаткам подобалося вишивання. Таке чисто дівчаче заняття. А зараз, коли вони підросли, допомагають мені, підтримують не тільки фізично, а й морально. Я раджу мамам не боятися труднощів, а слухати своє серце.

Керівник відділу територіального центру соціального обслуговування Управління праці, соціального захисту та захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Світлана Жолуденко добре характеризує обох працівниць відділу:

– Я, як керівник, ними дуже задоволена, – коментує Світлана Володимирівна. – Дуже привітні люди, добрі й уважні, відповідальні працівники. Вони гарно виконують свою роботу. Завжди сприймають чужі проблеми, як свої,  та одразу приходять на допомогу. А допомога їхня потрібна дуже. Адже їхня діяльність полягає у підтримці людей похилого віку, стареньких бабусь та дідусів: закупка продуктів, прибирання житла, поміч у сплаті комунальних послуг. Тобто вся робота по дому лягає на їх тендітні жіночі плечі. До речі, у обох гарні, виховані та розумні діти, – зауважує керівник територіального центру, – які дуже допомагають мамам тим, приглядають за молодшими братами та сестрами. Тому Олена та Оксана легко поєднують роботу з власними сімейними обов’язками. Тут є ще один фактор, який дуже впливає на якість їхньої роботи. Це звичайно те, що вони дуже люблять свою справу, – пояснює Світлана Володимирівна. – Хоч справа досить нелегка. Тому що, окрім фізичної роботи, тут треба мати бажання та хист вислухати та зрозуміти людину, бо зазвичай багатьом стареньким людям не вистачає спілкування, співчуття, тощо. Дуже важко перейнятися чужою бідою, пережити її та ще й намагатися зарадити, не зважаючи на власні проблеми та незгоди.  

У кожної мами своя історія, кожна пройшла власну дорогу життя. Присвятивши свою долю вихованню дітей, вони з впевненістю радять ніколи не зупинятися, йти вперед і навіть, коли дуже важко, не втрачати віру у краще майбутнє.

Бажаємо їм здоров’я та довгих років життя, щоб ще довго мати змогу насолоджуватися теплом та родинним затишком.