«Бучанська Варта» – рука народу, яка допомагає своїм військовим

Напевно кожен житель Бучанської об’єднаної територіальної громади чув про легендарну громадську організацію (ГО) «Бучанська Варта». Наразі, «БН» хоче розповісти вам, дорогі наші читачі, про життя волонтерів і бійців ГО та факти, що зазвичай залишаються поза кадром.

Активісти розповіли, що ідея створення організації витала у повітрі давно, ще з часів Помаранчевої революції. Однак перша цеглина створення цієї ГО була закладена з появою спілки, яка мала назву «Барикада».

У часи кампанії мітингів, пікетів, протестів, страйків та інших актів, що супроводжували Революцію гідності в Україні – волонтери, жителі Бучі, об’єдналися навколо спільної ідеї – громадського порядку. Саме в 2013 році, коли міліції була висловлена недовіра народом України, щоб не допустити хаосу ініціативні мешканці Бучі намагалися забезпечити громадський порядок. А в часи початку війни допомагали, в першу чергу, батальйонам територіальної оборони. Серед цих небайдужих сміливців були Володимир Щербінін, Анатолій Кушнірчук, Петро Маслянчук, Юрій Івасюк, Юрій Обідін та ще місцеві хлопці-активісти. Згодом долучився Василь Олексюк.

– У роботу організації покладена ідея захисту інтересів та цілісності нашої держави, – пояснив Володимир Щербінін. – Ми живемо лозунгом «Україна понад усе». Всі ми люди цивільні, але керуючись духом патріотизму і болем за ситуацію в державі, виконуємо наш громадянський обов’язок.

Скромні звитяжці, волонтери, патріоти своєї держави, воліють мовчати про свої героїчні вчинки та дії. Вони неохоче розповідають, як вивозили вбитих товаришів із бойових зон, бо їм це болить, це їхні близькі, друзі. Мовчать, як нещодавно бачились із другом, а за тиждень зателефонував командир бригади та попросив приїхати забрати товариша, вже як двохсотого… Мовчать, як опікуються полоненими та шукають зниклих безвісти. Та багато чого такого особистого та цінного ховають вони в куточках своїх великих сердець та світлих широких душах.

Згадують, що якось підійшов молодий хлопець та попросив дозволу доторкнутися до них, бо вже рік як служить, а волонтерів бачить вперше. Він ще довго не міг повірити, що все привезене – провізія та речі, спеціально для них.

– Наш патріотизм виражається в наших діях. Ми не кричимо голосніше за всіх «Слава Україні», ми тихо робимо свою роботу і таким чином виконуємо свій обов’язок громадянина України, – пояснює Анатолій Кушнірчук. – Я принципово не ходжу у вишиванці, тому що знаю: є ті, хто вдягається у вишиту сорочку і в той же час вже давно склали ціну, щоб продати Україну. В мене є дві освіти, одна з яких духовна, – ділиться він, – я військовий капелан, священнослужитель в Київській церкві «Відкритих сердець». Але моя волонтерська діяльність прямо пов’язана з «Бучанською Вартою», тому що їхні цінності є і моїми.

Нещодавно міністр оборони України Андрій Загороднюк особисто вручив Анатолію Кушнірчуку нагороди. Про це ми писали у № 50 «БН» у 2019 році.

– Важко усвідомлювати, що ми не владні над долею, – журиться Володимир Щербінін. – Коли була Світлодарська дуга, ми навіть торгувалися з російськими офіцерами за нашого друга, в якого п’ятеро дітей. Нам зателефонували, що він живий, наша задача була визволити його. На той час ми ще не знали, що він був уже мертвий. І ми його таки забрали звідти. Але про це намагаємося не говорити. Хоча про війну знаємо якщо не все, то дуже багато. За воєнні роки ми відвідали всі воєнні точки і неодноразово. Останній раз були під Маріуполем, на розмінуванні мінного поля. Приїхали підтримати наших медиків, теж добровольців, які з морпіхами чатують там аби надати кваліфіковану меддопомогу, – пояснює Володимир Петрович. Це звичайні медичні працівники, які беруть відпустки по кілька місяців за власний рахунок і працюють безкоштовно на благо держави.

– Я як віруюча людина думаю, що в Бога є спеціальна якась благодать для них, якщо вони гинуть, – з болем в очах ділиться думками Анатолій Кушнірчук. – Тому що ми приїхали вшанувати нашого знайомого медика, яка поїхала за пораненим і загинула разом з усім екіпажем. Взагалі бачити й працювати з кров’ю, допомагати пораненому, який кричить, бо в нього відірвана нога, і кров юшить звідусіль, мати таку витримку, щоб адекватно мислити та спасти цю людину… Це потрібно бути дуже хоробрим та стійким… Лікарі, буває, телефонують і кажуть: «Привезіть нам харчів, бо в нас зовсім немає що їсти». Розумієте? – бідкається Анатолій Юрійович. – Як ми можемо сидіти в Бучі на дивані і думати, що вони там холодні і голодні? Хоча раніше мали гарну роботу, мають сім’ю, дітей. Ми звичайно ж грузимо свій автобус та їдемо до них. Звертаємося на нашій офіційній сторінці у фейсбуці до друзів по допомогу, бо, буває, на пальне не вистачає, чи щось треба докупити. І добрі люди допомагають коштами, за які ми звітуємо.

– Хочеться подякувати Бучанському міському голові Анатолію Федоруку, – промовляє Володимир Щербінін, – за його підтримку в фінансовому аспекті та просто в людському. Адже скільки ми зверталися до нього, він завжди допомагав та підтримував.

ІСТОРІЯ

Організація «Барикада» розширилася та переформатувалася в «Бучанську Варту», отримавши той правильний юридичний статус для охорони громадського порядку та державного кордону. Пізніше саме ця спілка стане базою для створення роти територіальної оборони Бучі.

ГО є складовою частиною комітету із захисту прав людини, який в свою чергу входить до Організації Об’єднаних Націй.  Завдяки самовідданості учасників «Бучанська Варта» знана не тільки на рівні держави, а й на світовому. Контактує та співпрацює з Міністерством оборони України, з Кабінетом Міністрів, депутатами Верховної Ради. Підтримує міцні стосунки з американськими громадськими, а також військовими організаціями: Асоціацією українців штату Вашингтон, Об’єднанням українців «Друзі України», військовою базою північно-західного воєнного округу США тощо.

До «Бучанської Варти» звертаються навіть дитячі будинки з різних куточків України. Наразі йде збір дитячих речей, одягу, взуття, іграшок, різних розвиваючих ігор для одного з притулків Рівненської області.

Стіни приміщення громадської організації завішані бойовими прапорами, які воїни привезли з фронту. Є стяги ударних груп кораблів Військово-морських сил ЗСУ, з яких три судна 10 місяців були в полоні. Є навіть прапор добровольців першої спартанської роти, яка обороняла захоплений Слов’янськ і потім доєдналася до Одинадцятого окремого мотопіхотного батальйону «Київська Русь». Один із бійців цієї роти – бучанець, старший лейтенант Андрій Блонський загинув і спочиває на Алеї Слави. Цей прапор є символом пам’яті Андрія.

На столі стоїть гільза із зенітно-ракетного комплексу, яку підібрали біля Донецького аеропорту, вся простріляна, мов решето. Коли дивишся на неї, то розумієш, яка щільність вогню тоді була і в якому пеклі перебували і перебувають і донині українські герої…