Тренер повинен любити дітей і розуміти їх

Для жителів Бучанської громади Ніна Володимирівна Полякова особливого представлення не потребує, адже її знає кожен, хто хоча б трішки цікавиться футболом. Вона виховала не одне покоління справжніх спортсменів, які грають у всіх професійних клубах Києва. А її команда «Ніка» є справжньою гордістю міста, адже здобуває перемоги у багатьох турнірах. Ніна Володимирівна працює вчителем фізичної культури у Бучанській школі №4, мріє про відкриття приміщення нової спортивної школи та дякує батькам і владі за підтримку. Журналісти «БН» поспілкувались з тренером та дізнались секрети успіху «Ніки».

– Ніно Володимирівно, як ви почали працювати вчителем?

– Сама доля мене вела з дитинства по життю поруч зі спортом. Я закінчила Трипільську спортивну школу-інтернат, в якій була дуже потужна база. Учителі були віддані своїй справі і фактично всі види спорту я опанувала завдяки їм. Можливо, це й дало поштовх для того, щоб стати викладачем фізичної культури.

Але спочатку я закінчила медичне училище, працювала фельдшером у ворзельському дитячому санаторії, вела лікувальну фізкультуру та була головною медсестрою. Після народження сина здобула педагогічну освіту і влаштувалася у школу №4, де працюю уже двадцятий рік.

– Як ви вирішили стати тренером з футболу?

– Спочатку набрала команду з баскетболу, але згодом мене захопив футбол. Я почала тренувати маленьких дітей у Бучанській дитячо-юнацькій спортивній школі. З ними я займаюсь протягом чотирьох років, а далі – викладачі середньої ланки чи інші спортивні клуби.

– Якого віку гравці команди «Ніка»?

– Наразі треную групу 2011 – 2012 року народження.

­– В яких чемпіонатах берете участь?

­–На днях закінчився турнір Кубок дитячої юнацької футбольної академії міста Ірпеня, який проходив  на базі школи № 3. «Ніка» перемогла у фіналі футбольну академію Алієва з рахунком 8:0. Цей турнір тривав більше двох місяців. У ньому ми забили наш сотий гол – це велике свято для моїх вихованців. Гол забив Марк Піроженко з подачі Влада Голубенка. Річ навіть не в 100 голі, а в тому що я намагаюсь мотивувати їх цими маленькими перемогами. Вони ще тільки починають свою спортивну дорогу, їм важко боротись. Батьки уявляють всіх великими спортсменами, майбутніми зірками, а це велике моральне навантаження.

– Хлопці проходять відбір у команду?

–Я приймаю абсолютно всіх охочих. Кому не підходить, вони самі йдуть. Я надаю право вибору не батькам, не собі, а дітям. Якщо дитина відчуває, що це його справа, він обов’язково залишиться. Моє завдання – допомогти зрозуміти, що він створений для футболу.

– Чим корисний цей вид спорту?

– Найголовніше, що перші риси чоловічого характеру розвиваються у футболі, хай у маленькому, але спортивному колективі, саме найкраще. У нас дуже дружна команда. Батьки шалено підтримують нас у розвитку. Їздять на турніри та фінансово допомагають.

– Чи важко тренувати «Ніку»? Хлопці, ще й маленькі.

– Я вважаю, якщо любиш свою справу і працюєш не тільки за гроші, то неважко. Хотілося б звичайно покращення умов. У нашій школі невеликий зал, і це впливає на тренування. Мріємо займатись на стандартному, великому полі. Я сподіваюся в недалекому майбутньому в нас з’явиться база, і це питання не буде нас хвилювати. Наше місто розвивається шаленими темпами. Ми відчуваємо підтримку Бучанської міської ради і відділу молоді та спорту, яким підпорядковується наша Дитячо-юнацька спортивна школа. Вони допомагають нам у турнірах і в тренуваннях. Хочемо, щоб на футбольному полі в школі на вулиці встановили накриття, це дало б нам змогу займатись цілий рік.

– З якого віку хлопчика потрібно віддавати у футбол?

– Як правило, з п’яти років, але є й такі, які займаються з чотирьох. Якщо є хист, то це видно змалечку.

– За що можете похвалити гравця, а за що дати прочухана?

– Моє головне завдання, щоб дитина з перших кроків у футболі повірила в себе. Фактично, всі діти приходять майже нічого не вміючи. Єдине, що в них є, це бажання займатись. Моя мета:розкрити їхній талант. Кричати на дитину не потрібно, цим навпаки можна ранити і відбити бажання займатись. На кожному тренуванні за гарний результат всі отримують похвалу.

– Як ви мотивуєте?

– Найкраща мотивація – це віра в себе. А ще постійно для них щось вигадуємо, цього року, наприклад, ми провели на день Святого Миколая турнір між батьками та дітьми. Звичайно, перемогли мої вихованці. Дітям купили всіляку смакоту, приходив Святий Миколай з подарунками. Відділ молоді і спорту придбав нам кубки та медалі, і ми нагородили всіх юних спортсменів. Такі заходи згуртовують колектив.

­– Якщо дитина не хоче займатись, хоч має талант? Що робити батькам?

– Значить, хтось недопрацював. Чи батьки, чи тренер. Розумієте, потрібно створити трикутник взаємодії дитина-батьки-тренер. Якщо хтось випадає – все руйнується. Успіху не досягнуто. У першу чергу, для дитини авторитет – батьки, моє завдання стати на рівні з ними.

– Чи є в «Ніці» футболісти, які на Вашу думку зможуть грати на високому рівні?

– У мене їх багато, мої вихованці наразі грають майже у всіх професійних командах Києва: «Динамо Київ», «Локомотив», «Оболонь», святошинська «Зірка», футбольна академія Алієва. Є хлопці, які навчаються у футбольній академії «Динамо Київ». До прикладу, Данило Мащенко починав свій шлях у мене, потім грав в «Оболоні», торік поступив в університет фізкультури на тренера футболу і в цьому році пройшов відбір та грає в збірній України.

– Це гарний результат! «Динамо», напевно, мрія для багатьох?

– Нас запрошують грати з командою «Динамо», щоб відібрати гравців, яких я треную, у свої команди. Тренерам хочеться побачити «Ніку». Це приємно.

– В чому Ваш секрет успіху як тренера?

– Ніякого секрету немає, просто я люблю свою справу, люблю футбол. Головне, не зупинятись на місці. Я завжди розвиваюсь. Закінчила багато всіляких тренерських курсів. А саме головне – потрібно пов’язати теорію і практику. Якщо є таке вміння, тоді все вдасться.

– Як до Вас ставляться Ваші підопічні?

– Знаєте, обожнюю відчувати їхню любов. Іду по школі, вони підбігають, запитують, як справи, і я ніколи не пройду, не привітавшись. Я знаю, чим живе кожна сім’я. Я продовжую з дітьми спілкуватись навіть після того, як вони переходять від мене. Дітей потрібно любити, їх не обдуриш. Вони відчувають фальш.

– Яка із зіграних «Нікою» ігор у цьому сезоні запам’яталась найбільше?

– Ми беремо участь у багатьох турнірах, таких як «Шкіряний м’яч» , «Футбольні Надії Київщини», міські та обласні чемпіонати. Все-таки, напевно, найбільше запам’ятався фінал першості Києва з футзалу. Це була шалена перемога та радість, діти були в захваті. У минулому році в Тарасівці на двох турнірах ми вибороли два кубки. Зараз триває першість Київської області серед дитячих юнацьких спортивних шкіл, в якій ми поки на першому місці в заліку.

– Які слова зазвичай говорите команді в роздягальні перед виходом на поле?

– Говорю завжди «З Богом! Ви найкращі! Ви команда!»

– Що в роботі тренера для Вас найважче?

– Для мене – коли дитина розчаровується в мені. Чи у футболі. Наприклад, у дитини не виходить, а батьки змушують ходити. Цього не потрібно робити. Треба дитині дати зрозуміти самій, не ламаючи віри в себе.

– Які плани «Ніки» на майбутнє.

– Перемога на першість Київської області серед спортивних шкіл. Ще мені хочеться, щоб добудували приміщення спортивної школи, тоді ми мали б змогу проводити турніри і в себе в Бучі.

– Розкажіть про необхідність уроків фізкультури для дітей.

– Вважаю, що привчати до активного способу життя потрібно ще змалечку. Фізкультура в школі – це основа. Сучасний спосіб життя є малорухливим. Тому розвиток фізичного виховання має бути пріоритетним. На уроках фізкультури мають переважати ігрові заняття, які б приносили учням радість і, звичайно, користь для здоров’я. Мої учні не прогулюють фізкультуру тому, що просто люблять її.