Доріжками скверу імені Левка Ревуцького (ФОТО)

Буча сучасне, розвинене та надзвичайно красиве місто! Кожний куточок якого має свій парк, зелену зону чи озеро.

У межах вулиць Шевченка, Полтавська та Ватутіна до Дня Незалежності у 2015 році було обладнано сквер, який носить ім’я видатного українського композитора Левка Миколайовича Ревуцького.

–Раніше на тому місці розташовувалася садиба Ревуцьких,– розповідає директор комунального підприємства «Бучазеленбуд» Віктор Галущак. –Сьогодні це близько 4,5 га облаштованої території з алеями, пішохідними та велодоріжками, а також тут встановлено скульптурну композицію, присвячену композитору.

Керівник «Бучазеленбуд» розповів, що створюючи сквер, вони намагалися і намагаються зараз зберегти всі дерева, що там є. Прогулюючись цим парком, ви зустріните стрункі сосни та величні клени.

Звичайно, з часом деякі старіють, всихають, і комунальні працівники змушені їх видаляти.

– Хоча сквер обладнано автоматичною системою поливу, та інколи кліматичні зміни призводять до втрати навіть не старих дерев, – пояснює Віктор Галущак. – Натомість, ця зелена ділянка періодично поповнюється новими насадженнями.

Директор КП розповів, що за останні роки її кілька разів комплексно оновлювали молодими деревами. Наприклад, три роки тому восени під час місячника благоустрою «Бучазеленбуд» разом із співробітниками Бучанської міської ради висадили алею (кілька десятків) горіха чорного (Juglansnigra), який є близьким родичем волоського.

Торік у сквері ім. Ревуцького з’явилася нова алея сортових червоних кленів. У парку є кілька рідкісних дерев: магнолії, сакури, тож навесні обов’язково варто відвідати сквер і пройтися його затишними алеями.

А місцеві жителі люблять тут бувати в будь-яку пору року і за різної погоди. Адже прогулянка між деревами – це завжди заряд позитивної енергії, а відтак додається гарне самопочуття і настрій.

Історична пам’ятка

Левко Ревуцький – український композитор, педагог, музичний і громадський діяч.

Народився Лев Миколайович 1889 року у невеликому селі Іржавець, поблизу міста Прилуки на Полтавщині (нині – Чернігівська область). У сім’ї Ревуцьких захоплювалися музикою, співом, читанням художньої літератури. В домашньому хорі співали дорослі і діти. А ще звучала гра матері – Олександри Дмитрівни – на фортепіано, та батька – Миколи Гавриловича – на скрипці.

Музичний талант Левка проявився дуже рано. Мати почала вчити його гри на фортепіано, коли йому ледь виповнилося п’ять років. Проте справжній потяг до музики розвинувся значно пізніше. Десь з десяти років хлопець виявив хист  до імпровізування. За те, що він мав абсолютний слух, його прозвали Камертоном.

Автор творів великих музичних форм: соната для фортепіано, дві симфонії, два концерти для фортепіано, фортепіанні прелюдії, твори для скрипки й віолончелі з фортепіано,  вокально-симфонічні твори.

Творчість Ревуцького  заслужено увійшла до золотого фонду української класики.

«Сперечайтесь, помиляйтесь, але, ради Бога, мисліть!» Цей вислів Лессінга стане девізом Ревуцького на все життя.

Життя тісно пов’язане з Бучею

В 1951 році композитор придбав дачу в Бучі, на якій жив до 1977 році. Лев Миколайович з гордістю показував гостям квіти, кущі, дерева, посаджені власноруч.

«Він відвідував дачу в будь-яку пору року, працював там, займався садом, любив майструвати за верстаком, їздив на велосипеді, причому зберіг цю здатність до глибокої старості. Останній раз він сідав на велосипед, коли йому було 80 років», — згадує його син Євген Ревуцький.

Саме тут він працював над відновленням 2-го фортепіанного концерту, партитура якого згоріла під час війни.

Педагог Григорій Пінчук із великою теплотою згадує дні, коли він гостював на дачі Ревуцьких у Бучі.

«Найкращим відпочинком, як казав мені Лев Миколайович, він вважав фізичну працю, і сам дуже любив селянську працю на землі».

Але хоч де б він був, чи у квартирі, чи на дачі, усюди були ноти. Його глибокій зосередженості за роялем можна було тільки дивуватися. Він був дуже м’якою людиною, не любив полювання й до всього на світі ставився, як до живого. Йому подобалося вдивлятися в зорі, для чого мав телескоп. Маючи власне авто, все ж любив ходити пішки.

Сучасники композитора згадували, що в затишній домівці Ревуцьких усе дихало любов’ю. Лев Миколайович дуже любив свою сім’ю, а його кохання до дружини Софії Андріївни вражало кожного, хто знав цю подружню пару, своєю юнацькою чистотою, ніжною прихильністю.

У 1974 році померла дружина композитора. Будучи однолюбом, він зламався і не пережив її надовго – чоловіка не стало 30 березня 1977-го. Поховали Лева Миколайовича на Байковому кладовищі неподалік від його вчителя Лисенка.

З метою увічнення пам’яті композитора ще одну з вулиць Бучі назвали на його честь та його ім’я присвоєно Бучанській дитячій школі мистецтв.