Як бабинецькі волонтери чотири роки тримають тил

Бабинецькі волонтери назвали свій осередок “Бабинецькі каракурти“.

У селищі Бабинці є жінки, яких не зупиняє ні вік, ні втома, ні особисте горе. Вони щодня приходять і плетуть маскувальні сітки, в’яжуть, нарізають матеріал, пакують смаколики для хлопців на передовій. Уже чотири роки поспіль їхній тил міцно тримається на двох словах: треба йти.

Починалося з нарізки матеріалу

Волонтерська ініціатива в Бабинцях розпочалася у 2022 році, одразу після початку повномасштабного вторгнення. Тоді до роботи долучилися десятки людей, які нарізали матеріал, плели, організовували збір. З часом гурт змінився: молодші, хто працює, приходять переважно у вихідні, а щоденну роботу тримають на своїх плечах жінки старшого покоління — ті, кому за 65.

Спершу були маскувальні сітки. Їх плетуть вручну зі спанбонду та сітки-основи. Ця робота вимагає і терпіння, і сили в руках, і часу. Жінки навчалися  одна в одної — поступово, як кажуть самі. Інші волонтерки плетуть килимки і шкарпетки. Їх уже тисячі передали військовим, і робота не зупиняється. Також тут в’яжуть, готують передачі на фронт: збирають продукти, сухе харчування, смаколики — усе, що може підтримати воїна в окопі.

Бабинецькі волонтери: «Не мусимо, а душею»

Координує роботу осередку Світлана Федорова-Кірошка. Вона стежить за матеріалами, організовує збір коштів, підтримує дух колективу. Саме завдяки її зусиллям волонтерки завжди мають з чим працювати, навіть у скрутні дні.

Коли запитуєш жінок, чому вони приходять сюди щодня, відповідь одна: душа. Не обов’язок, не примус, а просто внутрішня потреба робити щось важливе.

«Мусимо йти, мусимо працювати… Ні, не мусимо. Ми тут душею. Просто душею. Нас ніхто не змушує», — кажуть волонтерки, і в цих словах уся правда про їхню роботу. Жодної патетики, жодних гучних слів. Просто приходять щодня і роблять.

Коли не вистачає на спанбонд

Робота волонтерського осередку — це не лише руки й час. Це ще й постійний пошук матеріалів і коштів. Спанбонд, сітки, нитки — на все це потрібні гроші, яких хронічно не вистачає. Жінки щиро радіють кожній копійці, що надходить на картку, кожному рулону матеріалу, що можуть придбати.

«Ви знаєте, як ми радіємо, коли бачимо рулони спанбонду!».

У цій радості вся суть волонтерства: маленька перемога, яка дає сили на наступний день.

Волонтерська група «Бабинецькі каракурти» вже відправила в зону бойових дій понад 1000 маскувальних сіток та 250 чугайстриків, кілька тисяч килимків та шкарпеток. Але їм потрібна допомога. Долучайтеся.

Номер картки Банки: 5375 4112 1432 5479.

Коли не знаєш, де рідне

За кожною парою рук, що плетуть сітки, свій біль. У волонтерки  Катерини 18 жовтня 2025 року зник зять Павло, пропав безвісти на Запорізькому напрямку. Жінка продовжує приходити щодня. Не тому, що так легше, а тому що інакше не може.

«Ідеш не тому, що є хтось свій. Просто йдеш, бо треба. Тяжко, коли не знаєш, де твоє рідне, де воно й що з ним. Дуже тяжко».

Олена розповідає про свій біль: з 4 листопада 2022-го не мають відомостей про племінника Олександра Кондратенка. «А тут спілкування, трохи легше стає, і просто сама думка зігріває, що ми комусь допомагаємо», – каже волонтерка.

До перемоги ми разом

Хлопці на передовій чекають на сітки, про це жінки знають точно. І ця впевненість тримає їх краще за будь-яке натхнення. Поки руки рухаються, вони плетуть. Поки ноги несуть, вони приходять. Вихідними до них долучаються молодші сусіди та знайомі. Осередок живе.

Волонтерки з Бабинців не просять слави. Вони просять лише, щоб хлопці поверталися живими, щоб Бог давав їм сили і щоб самим вистачило здоров’я та витримки ходити сюди ще довго. До перемоги.

«Щоб швидше наступила перемога, ми готові працювати, готові допомагати. До перемоги ми всі разом».

Ми розповідали: «Бабинецькі каракурти», рік праці й допомоги ЗСУ (ФОТО) | БУЧАНСЬКІ НОВИНИ