Альона Цис – «Учитель року» на рівні області: про конкурс, роботу з дітьми і творчість (фото)

Учителька Бучанського ліцею № 3 Альона Цис виборола перемогу у фінальному етапі обласного туру всеукраїнського конкурсу «Учитель року-2026» у номінації «Початкова школа».

БН розпитали педагогиню про підготовку до конкурсу і враження, а також поговорили про її творчий підхід до проведення уроків та зацікавлення дітей до навчання.

Пані Альона народилася в Сумській області, у містечку Ромни.  У 2018 році з родиною переїхала в Бучу і почала працювати в школі № 3 і «ні одного дня не пожалкувала», як зізнається вона. Трудовий стаж педагога – 19 років.

– Давайте поговоримо про шлях до перемоги в конкурсі Учитель року. Що для вас це означає?

– Звісно, це величезне визнання моєї педагогічної майстерності. І ще один черговий доказ, що в житті немає нічого неможливого.

Колись у дитинстві я не могла уявити, що вийду на такий рівень і стану першою серед вчителів Київської області. Але так трапилося, і це доводить, що треба вірити в себе, треба рухатися вперед, докладати зусилля, не лінуватися, проявляти наполегливість, і тоді будь-які вершини стануть досяжними.

– Як ваші учні відреагували на конкурс?

– Мої учні – це взагалі унікуми. Вони після кожного мого випробування у конкурсі запитували: «Ну що, ви вже перемогли?» Вони так в мене вірили! Хоч я сама сумнівалася.

– Які етапи конкурсу були для вас найскладнішими?

– Випробовування «Урок». Коли ми мали показати відкритий урок для почесних членів журі з невідомими дітьми в іншому навчальному закладі. Це було дуже складно, тому що тут не все залежить від вчителя. Величезний шмат роботи лягає на плечі учнів, які теж мають працювати і не підвести.

А для дітей це також стрес. Ми раніше прийшли, щоб адаптуватися, матеріали розкласти, з дітьми познайомитися. І от уявіть собі, один хлопчик в класі починає плакати. Говорю з ним і з’ясовується, що він дуже боїться чужих людей. А тут і комісія, і нова вчителька. Я його заспокоїла і сказала, що нема нічого страшного, щоб не боявся відповідати. І навіть, якщо буде помилка, це нормально. Адже помилки – це частина нашого життя і нашого навчання.

Переживала за техніку, щоб не розгубилися учні, щоб не було сигналу повітряної тривоги чи сповіщення про евакуацію… Але все пройшло нормально.

– Як виникла ідея уроку?

– Я отримала тему. Це був предмет українська мова, четвертий клас. І виявилося, що у підручнику є лише запитання на повторення матеріалу. І зовсім немає вправ. Саме тоді з’явилася ідея побудувати урок як творчу майстерню зі створення сторінки підручника з необхідними завданнями.

Ми принесли великий зроблений нами підручник для візуалізації. І от з’являються герої, які просять дітей допомогти підготувати вправи, які магічним чином зникли зі сторінок книги. Персонажі оживають на інтерактивній панелі за допомогою мультфільму. А потім  надруковані на 3D-принтері фігурки поступово з’являються на столі вчителя. Оце був момент цікавості.

Була також робота в групах, щоб дітки вчилися співпрацювати. Був момент із використанням документ-камери.

Директор ліцею № 3 Любов Морозенко про вчительку Альону Цис:

«Дуже гарна вчителька, наша зірочка. Пишаємося, що вона пішла на цей конкурс. І ми її підтримали командою, щоб вона могла показати всі свої задумки». 

– Розкажіть про викладання, як знаходите підхід до дітей?

– Я не хочу бути банальною, але підхід до дітей знаходжу через серце. Тому що я люблю свою роботу, люблю дітей. І ми з ними на одній хвилі. Це йде від серця.

Я колись зустрічала таку думку, що якщо ти не любиш школу і дітей, то можеш займатися всім, чим завгодно, але не дітьми. Тому що робота з дітьми – це мистецтво і творчість, а не ремесло. І я на 100% з цим погоджуюся.

– А чим зацікавлюєте на уроках?

– Піймала себе на думці, що реалії сьогодення позначаються не тільки на дорослих, а й на дітях. Мені дуже жаль, що наші діти не мають повноцінного дитинства і, будьмо справедливими, не мають повноцінного навчання. Недоспані ночі, блекаути, укриття, переживання за близьких на фронті… І дуже шкода таких дітей. І тому хочеться створити для них усі умови, щоб вони, прийшовши до школи, відволікалися від страшних буднів. Хочеться  створити їм таке середовище, щоб вони могли навчатися чогось нового, розвивалися. Приходили до школи з усмішкою, йшли додому і чекали наступного дня. І тому я намагаюся застосовувати нетрадиційні види роботи. Вводжу цікаві  моменти в  освітній процес. Наприклад, пропоную своїм учням інтерактивні ігри.

Часто учні залучаються до сюжетно-рольових ігор. Ми з ними обговорюємо якийсь життєвий сюжет, розв’язуємо життєву проблему і при цьому навчаємося. Їм до вподоби ігри за допомогою цифрових засобів. І коли вони грають в навчальні ігри на планшетах, навіть не помічають, як при цьому розвиваються їхні обчислювальні навички, фінансова грамотність тощо.

Вони захоплені, вмотивовані, це активізує їхню діяльність, але при цьому вони розвиваються. А ще звичайні завдання з підручника подаю на інтерактивній панелі, то це одразу ж підвищує інтерес до навчального матеріалу, викликає захоплення, і всім хочеться відповідати.

Із розвитком технологій познайомилася зі штучним інтелектом і навчилася з його допомогою створювати мультики. Адже чим більше органів чуття задіяно, тим краще сприймається матеріал.

– Які поради батькам?

– Найголовніша порада – це любити свою дитину незалежно від її успіхів чи невдач. Завжди її підтримувати і допомагати. Але все ж таки підтримка не повинна проявлятися у сліпому догоджанні дитині. Батьки мають розуміти, що вони не друзі, а батьки. Тому мають виховувати, розповідати, як правильно.

Окрім того, якщо батьки хочуть, щоб діти були у їхньому житті в майбутньому, вони повинні бути в житті дитини сьогодні – емоційно. Піклуватися, цікавитися справами, підтримувати, за потреби  допомагати. Треба говорити з дітьми і чути їх! І я думаю, що вони це цінуватимуть.

– Найбільш зворушливий момент у школі, який згадується.

– Такі моменти можна спостерігати щодня. Та є один момент, мабуть, я ніколи не забуду. Коли я здобула перемогу, першою дізналася директор, яка повідомила про це педагогічному колективу, і новина швидко розповсюдилася. Я ще додому не доїхала, а учні вже знали про цю подію. Телефонує мені учень і каже: «Вітаю вас з перемогою. Ми у вас вірили і не сумнівалися, і молилися за вас усім класом. І ви для нас як Учитель року усього світу».

– А що б ви порадили молодим педагогам?

– Молоді педагоги мають розуміти, що те, що вони вчили в університетах, це тільки база. І коли розпочинається їхній педагогічний шлях, вони мають продовжувати навчатися. Самонавчання, саморозвиток  дуже важливий.

І молоді вчителі завжди повинні пам’ятати, що їм довірено дитинство. І вони це дитинство мають підживлювати своєю теплотою, щирістю, доброзичливістю. У початковій школі дуже важливо викликати у дітей бажання вчитися, запалити вогник допитливості й цікавості, щоб далі дитині було легше.

– Розкажіть про себе. Як Альона Цим обрала професію.

– Мені здається, що це не я обрала професію, а вона обрала мене. Скільки себе пам’ятаю в дитинстві, я вчила свої іграшки, друзів. І у процесі дорослішання не змінила своєї думки.

– А чому саме вчитель початкових класів?

– Тому що мені найбільше подобається працювати з дітьми цієї вікової категорії. Вони дуже щирі, відкриті. Ми, вчителі, наповнюємо дитячу душу всіма барвами веселки, а тоді милуємося, яка гарна картина вийшла.

– Що вас надихає?

– Натхнення – це мої вихованці. Коли бачиш, як із невпевнених вчорашніх школяриків вони перетворюються на самостійних здобувачів освіти. І коли оте вчорашнє «я не можу», сьогодні перетворюється на «я вмію», і очі сяють від  розуміння матеріалу. Оце мене надихає і окрилює. Коли я бачу, як вони із захватом беруться виконувати проєкти, то виникає бажання працювати далі. А якщо є бажання, то знайдеться і  час, і можливості  втілювати свої ідеї у життя.