У Бучі відкрили меморіальні дошки Жанні та Михайлу Каменевим (фото)

Їхні імена тепер назавжди вкарбовані в пам’ять міста.

У Бучі на вулиці Енергетиків відбулася зворушлива церемонія відкриття меморіальних дошок двом городянам — Жанні Сергіївні Каменевій та Михайлу Олександровичу Каменеву. Михайло – брат чоловіка Жанни. Вони жили в одному будинку, обрали різні шляхи служіння Україні — і обоє заплатили за свій вибір найвищу ціну. Меморіали відкрили члени родини разом із керуючим справами Бучанської міської ради Дмитром Гапченком.

Жанна Каменева: «Треба ж комусь подавати патрони»

Жанна Сергіївна народилася 31 січня 1985 року. Для сусідів і знайомих вона була насамперед звичайною бучанкою — дружиною, мамою двох дітей, Марійки та Олексія, підприємицею. Разом із чоловіком Геннадієм вони будували своє життя: працювали, розвивали власну справу, мріяли про майбутнє. Звичайна щаслива українська родина.

Але за зовні тендітною жінкою ховалася людина надзвичайної внутрішньої сили. Ще до повномасштабного вторгнення Жанна волонтерила — опікувалася дітьми інтернату в Гірському на Луганщині. Вона їздила туди на свята, привозила подарунки, дарувала тепло і турботу тим, хто найбільше цього потребував. Вона не могла залишатися осторонь чужого болю — це було просто не в її природі.

Коли 24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення, Геннадій став на захист Київщини. Жанна встигла вивезти дітей до Житомира, в безпечне місце. Але сама — повернулася. Чоловік благав її залишитися з дітьми. Жанна відповіла просто і рішуче: «Я хочу бути біля тебе. Треба ж комусь подавати патрони».

До 4 березня вона щодня виїжджала на вулиці окупованої Бучі — підвозила продукти, ліки, евакуювала людей до Ірпеня. Туди, куди не всі наважувалися їхати. 5 березня вона востаннє вийшла на зв’язок — повідомила, що на їхню вулицю зайшла ворожа техніка. Останні слова, які почув від неї чоловік, були: «Я тебе дуже люблю».

Того ж дня автомобіль, на якому Жанна вивозила людей з окупації, був розстріляний російськими військовими на вулиці Яблунській, біля перехрестя з вулицею Вокзальною.

Згоріле авто Жанни Каменевої згодом, після звільнення міста, було передане до Берліна як експонат виставки «Заповіт Бучі» — свідчення злочинів, які неможливо замовчати. Посмертно Жанна нагороджена орденом «За мужність» III ступеня та медаллю «За заслуги перед містом Буча». Похована в селі Микуличі Бучанського району. Після неї залишилися чоловік, син, донька та батько.

Михайло Каменев: позивний «Кактус»

Михайло Олександрович Каменев народився 10 листопада 1987 року. Він був дівером Жанни — молодший брат Геннадія, житель тієї ж Бучі. До війни — приватний підприємець, людина відповідальна і тверда характером.

Коли у 2014 році росія вперше прийшла на українську землю, Михайло не вагався. Він вступив до лав армії, пройшов антитерористичну операцію на сході країни, здобув бойовий досвід і загартував волю в найскладніших умовах. Після років служби він повернувся до мирного життя. Але мирне життя для України закінчилося у лютому 2022-го.

У серпні 2023 року Михайло знову надів форму. Служив в окремій президентській бригаді імені гетьмана Богдана Хмельницького та 25-му батальйоні територіальної оборони «Київська Русь». На фронті його знали під позивним «Кактус» — старший солдат, кулеметник 93-ї аеромобільної бригади.

26 жовтня 2023 року під час обстрілу позицій поблизу Мар’їнки на Донеччині Михайло отримав смертельне поранення. Він загинув, виконуючи бойове завдання. За заслуги перед Україною нагороджений медалями «Ветеран війни», «За участь в антитерористичній операції» та «Учасник АТО». Похований у селі Микуличі. Після нього залишилися мати та брат.

Пам’ять, яка зобов’язує

Жанна і Михайло Каменеви — це не просто імена на мармурових дошках. Це люди, яких ще вчора знали сусіди, з якими ходили до одного магазину, розмовляли на подвір’ї. Звичайні бучанці, які у вирішальний момент обрали не тікати, а захищати.

Вона — щоб рятувати людей під обстрілами, подавати патрони, бути поруч із чоловіком до останнього. Він — щоб у другий раз стати між ворогом і своєю країною, хоча вже міг і не йти.

Меморіальні дошки на будинку, де вони жили, — це тихе, але незаперечне нагадування для всіх нас: свобода має найдорожчу ціну. І ці двоє її заплатили.

Вічна пам’ять Жанні та Михайлу Каменевим. Вічна слава героям.