Молодь Бучі у Дюнкерку працювала над проєктом збереження пам’яті (фото)
2 хвилини на читання
У місті-побратимі Дюнкерк, Франція, протягом тижня перебували 12 підлітків із Бучанської громади. Поїздка відбувалася в межах французько-українського проєкту MAPAix і була присвячена осмисленню «місць пам’яті» – музеїв, меморіалів, вулиць з історичними назвами, а також повсякденного життя міста: шкіл, культурних просторів, громадських місць.
Юнаки і дівчата досліджували історичне минуле свого міста, брали участь у воркшопах, відвідували визначні локації та працювали над ідеями створення нових місць пам’яті. Та головне, бучанські діти розповідали правду про війну, яку вони самі бачили, пережили. Це ті розповіді та емоції, які французька сторона може почути чи побачити лише в книгах, музеях тощо. А українці живуть у таких реаліях уже більше чотирьох років.
«Для нас надзвичайно важливо мати можливість розповідати про події, які відбулися в нашій країні, ділитися власним досвідом і бути почутими. Пам’ять – це не лише про минуле. Це про наше право на правду і наше спільне майбутнє», – зазначає молодь Бучанської громади.


Молодь Бучі у Дюнкерку познайомилися із їх досвідом
Уже в перший день у Дюнкерку молодь відвідала Музей операції «Динамо», побувала в міській адміністрації, попрацювала в архіві та поспілкувалася зі своїми однолітками з Франції.
Однією з важливих частин програми став візит до бельгійського міста Іпр – місця, яке стало одним із символів трагедії Першої світової війни. І навіть тут, у музеї чужої історії, наші юнаки і дівчата змогли розповісти, як це, ховатися у підвалах, готувати їжу і спати у бліндажах. Навіть проти чого використовують різну зброю, яку побачили у вигляді експонатів. На жаль, у наших реаліях усі жителі країни вимушено стали експертами зі зброї.
В Іпрі щовечора під арками меморіалу Мененської брами відбувається церемонія Last Post. Рівно о 20:00 місто на мить завмирає: зупиняється рух, стихають розмови і звучить сигнал сурми. Одного вечора серед людей, які зібралися під меморіалом, були й підлітки з Бучі. Для них ця церемонія мала особливе значення. Адже хвилина мовчання під Мененською брамою стала не лише вшануванням солдатів сторічної давнини, а й пам’яттю про тих, чиї імена сьогодні з’являються в новітній українській історії – наших Героїв. А згодом бучанці розповіли і про нашу традицію: хвилину мовчання о 9:00.
Загалом під час поїздки було дуже багато порівнянь між історичними подіями минулого у Франції та сучасній історії України.


Презентували карту пам’яті Бучі
Головне завдання цього міжнародного проєкту – створення карти місць пам’яті у Дюнкерку та Бучі. Для французів це здебільшого вже пройдена історія – місця, пов’язані з Першою та Другою світовими війнами. І вони мають уже меморіали, музеї тощо.
На початку проєкту – ще у жовтні 2025, українська молодь поставила собі завдання: це мають бути місця, які зберігають пам’ять про історичні події в Бучі. Протягом декількох місяців вони досліджували історію окупації Бучі, працюючи з джерелами та свідченнями, щоб позначити на мапі простори, які стали символами трагедії, стійкості й гідності.
На карті зазначено місця, пов’язані з болючими для громади подіями: Алея Героїв, Храм Андрія Первозваного, місце розстрілу біля «Агробудпостач», парк 0322 на вулиці Яблунській, перехрестя Ворзель-Буча, де найбільший у регіоні прапор України. А також Гостомельський аеропорт, з якого розпочалася наша історія вторгнення російської армії.
Юнаки і дівчата в Дюнкерку розповіли міжнародній спільноті, як Бучанська громада пережила окупацію, як вони її пам’ятають. Загалом діти, які стали учасниками проєкту – 16-річні юнаки і дівчата, які гарно володіють англійською. На момент повномасштабного вторгнення їм було близько 12. Вони все розуміли і швидко подорослішали. Нині їхні спогади – це правдива розповідь реального життя українських дітей.
Важливо, що французькі партнери і їхня молодь, зокрема, дуже дякували за ці особисті свідчення. Адже вони мало знають про російсько-українську війну. У новинах більш загальні події. А тут вони зрозуміли, як війна впливає на реальність, на життя молоді. «Дійсно, ми історію лише вчили, читали, а ви в ній живете», – говорили французькі підлітки.
Окрім іншого, українці представили власний проєкт Анни Мельниченко, учениці Бучанської школи № 1, яка записала інтерв’ю з трьома свідками окупації.
А під час відвідин Форту, на захист якого у часи Другої світової стало цивільне населення Дюнкерку, виникла нова паралель – захист Бучанської громади добровольцями.


Історія – не лише трагедія
Окрім того, на карту пам’яті внесли й інші історичні місця, які є вагомими для нашого молодого міста. Наприклад, залізничний вокзал, з якого почалася історія Бучі. Хоча серед опису згадується й оборона будівлі тероборонівцями, і люди, що загинули неподалік. Також одним із магнітів міста, звичайно, є наша перлина і гордість – Бучанський міський парк. Світлий промінь, який береже пам’ять про щасливі дні, яскраві, цікаві події та віру у відродження, як відроджується природа щовесни.
«Майбутнє неможливе без знання свого минулого. Пам’ять – це фундамент, на якому тримається сильне суспільство», – наголосила українська молодь.
Тож на карту внесли Будинок Штамма, монумент «Мирному атому», площу Героїв Майдану, Уваровський дім – не лише історія минулого, а й місце, де вшановують пам’ять культурних діячів.


Осмислення місць пам’яті
Також учасники долучилися до дискусійної панелі за участі голови Українського інституту національної пам’яті Антона Дробовича та політологині Університету Бургундії Александри Гужон. Пан Антон поділився досвідом, як «зберігають пам’ять» українські державні органи. А потім була сесія запитань/відповідей, яка допомогла знайти більш глибоке розуміння.
Українські діти потім зазначили, що після відвідин Дюнкерка стало більше розуміння, як має виглядати карта пам’яті Бучі. Нині вона має 14 місць. Та обмін досвідом допоміг переосмислити деякі моменти, тож робота в цьому напрямку продовжується.
Загалом, підлітки отримали гарні враження від поїздки: побачили нове місто, познайомилися з новими людьми, гарно комунікували. І, що не менш важливо: були почутими.
«З 2022 року ми дали собі обіцянку допомагати Бучі й робимо для цього все можливе. Для нас важливо, щоб молодь вашого міста могла приїжджати до нас і розповідати про пережите», – наголосив міський голова Дюнкерка Патріс Вергрієт.
Тож співпраця між Бучею і Дюнкерком перейшла на новий рівень. До підтримуючих та оздоровчих програм для дітей додалися спільні проєкти.









