Відійшла у засвіти Ніна Забарило: Почесна громадянка Бучі, яка все життя служила людям

Понад шістдесят років трудового шляху, з яких майже три десятиліття вона була «обличчям» Бучанської міської ради. Громада провела в останню дорогу людину, яку знало все місто.

Бучанська громада зазнала втрати. На 86-му році життя пішла з життя Почесна громадянка міста Буча Ніна Миколаївна Забарило. 2 листопада бучанці прийшли на кладовище на вулиці Яблунській, щоб віддати шану жінці, яка все своє життя присвятила служінню людям.

«Людина на своєму місці»

Про Ніну Миколаївну в Бучі говорили: «Людина на своєму місці». У цій фразі вміщалося все: і професіоналізм, і повага до людей, і рідкісне вміння розрядити обстановку, коли вона напружена до краю. Її знали всі: спочатку як працівницю поштового відділення, а згодом як секретарку Бучанського міського голови.

За словами міського голови Анатолія Федорука, вона була надзвичайно щирою, людяною та відкритою.

«Ми почали працювати разом у 1998 році. Пам’ятаю її як надзвичайно щиру, людяну та відкриту людину. Вона знала майже всіх бучанців особисто, завжди знаходила добре слово для кожного та була готова допомогти», – сказав Анатолій Федорук.

Дитинство у воєнні роки

Ніна Миколаївна народилася 11 серпня 1940 року в селі Кремно Житомирської області в родині колгоспників. Її раннє дитинство припало на роки Великої Вітчизняної війни, з її злиднями та передчасним дорослішанням. У рідному селі вона закінчила середню школу.

З дитинства мріяла стати вчителькою: любила дітей і не раз уявляла, як заходить до класу, де на неї дивляться десятки допитливих очей. Але життя розпорядилося інакше.

У 1959 році вона переїхала до Бучі за місцем проживання чоловіка. Тут народилося двоє дітей. Не хотілося залишати малечу на довгий робочий день, тож коли з’явилася пропозиція піти листоношею, погодилася без вагань. Здавалося, що це зручно: чим швидше рознесеш пошту, тим раніше повернешся до родини.

Від листоноші до начальниці пошти

Реальність виявилася іншою. У ті роки телеграми та листи були головним способом спілкування, а газети й журнали єдиним джерелом новин. Ніна Миколаївна розуміла, що кожне послання це очікувана звістка, тому поспішала й долала кілометри, не зважаючи на власні потреби.

Сумлінну працівницю помітило обласне керівництво й почало довіряти їй дедалі відповідальніші ділянки. Так розпочалося кар’єрне сходження: листоноша, оператор, заступниця начальника, а згодом начальниця поштового відділення. Сама вона казала, що про кар’єру не мріяла: просто керівництво наполягало, а «треба» означало «роби».

Роки роботи на пошті подарували їй знайомства з багатьма мешканцями. Саме вони згодом підтримали її кандидатуру на виборах: вона знала кожен двір і кожну проблему, а до людей вміла підійти так тактовно, що гострі суперечки згасали самі собою. Багато разів її обирали депутаткою Яблунської сільської та Бучанської селищної рад.

Нове життя після пенсії

Коли настав час іти на пенсію, Ніна Миколаївна щиро раділа: мріяла присвятити себе родині. Та сталося інакше. Тодішній селищний голова Василь Якобінчук запросив її до себе й переконував: людина, яка ціле життя пропрацювала з людьми, вдома не всидить.

Він виклав аргументи так переконливо, що вже через два місяці після виходу на пенсію Ніна Миколаївна розпочала новий етап трудового життя, що тривав понад тридцять років. Починала у старій селищній раді на вулиці Комсомольській (нині Героїв Майдану). Вважала, що їй пощастило з керівництвом: з Василем Івановичем дружила й надалі, а з Анатолієм Федоруком пройшла буремні роки становлення Бучі: від селища до міста, а від міста до центру об’єднаної територіальної громади та району Київщини.

Секретаркою Бучанського міського голови вона працювала до 2021 року. Відсвяткувавши особистий ювілей і понад шість десятків років праці на благо Бучі, пішла на заслужений відпочинок.

Фото: Вітання Почесних громадян напередодні Дня Бучі, 2026 рік.

Принципи, що вела крізь життя

Робота з людьми вимагала витримки. Ніна Миколаївна ділилася:

«Не все було гладко. Траплялися і скарги, і складні клієнти, тому кожного дня, йдучи на роботу, налаштовувала себе стримуватися за будь-яких обставин. Не давала волі власним почуттям, а навпаки намагалася вгамувати вогонь емоцій у співрозмовника. Бути урівноваженою, ставитися з повагою до кожної людини: цих принципів дотримувалася все життя».

Про стиль роботи міського голови вона казала, що Анатолій Федорук сам весь час у русі, ставить цілі й досягає їх попри перепони, і цей ритм передається колективу. А головне, він вимагає чемності та доброзичливості до людей: навіть коли допомогти нічим, ставлення до громадян має бути людським.

Кожен успіх міста Ніна Миколаївна сприймала як власний:

«Живучи у Бучі впродовж багатьох років, бачила її різною. Кожен зі старожилів має можливість порівняти: що було і яким красенем стало наше місто. Радію за всіх: дітей, онуків, друзів, усіх бучанців, яким є чим пишатися. Радію з того, що і я служила всі ці роки людям і місту, з яким поріднилася назавжди».

Нагороди та пам’ять

Ніна Забарило була відзначена званням «Ветеран праці», подяками селищної та міської рад, а також звання Почесної громадянки міста Буча.

Щирі співчуття рідним і близьким. Світла пам’ять Ніні Миколаївні. Царство небесне.

За матеріалами Бучанської міської ради та книги «Почесні громадяни міста Буча».