Олена Зелінська з Бабинець увійшла до списку «УП 100. Сила жінок — 2026»

Бучанська громада має свою героїню в найпрестижнішому українському рейтингу жінок, які змінюють країну.

Щороку «Українська правда» відзначає 100 жінок, що формують сучасну Україну, — у військовій сфері, суспільстві, освіті і науці, бізнесі, політиці, культурі та спорті. Цьогорічна церемонія «УП 100. Сила жінок — 2026» проходить під темою «Коли квітує одна, ми квітуємо всі» — про взаємну підтримку, невидимі зв’язки між жінками і силу турботи, яка змінює простір навколо нас.

Серед ста героїнь цього року — Олена Зелінська з Бабинець, військовослужбовиця 158-ої окремої механізованої бригади, фельдшерка медичного пункту артилерійського дивізіону. Людина, чий позивний «Кобра» — не просто слово, а точний портрет характеру.

Окупація: дев’ятьох — вирвала з рук

Коли навесні 2022 року російські війська окупували Бабинці, більшість жителів не мали ані ліків, ані захисту, ані впевненості, що доживуть до завтра. Олена Зелінська залишилася. І діяла з командою інших волонтерів.

Вона пробивалася крізь блок-пости окупантів, розвозячи ліки хворим людям. Виторговувала у ворога людські життя.

— Дев’ятьох я забрала у них, — каже вона просто, наче йдеться про звичайну справу.

За цю «звичайну справу» її садили у в’язницю. Чотири рази ставили «до стінки», імітуючи розстріл.

— Я матюкалася, я кричала, я на них поперла буром. Я не знаю, що їм завадило мене розстріляти, — згадує Олена.

На фото Олена Зелінська після церемонії вручення відзнак

Шлях до армії: «Це сила волі»

Після визволення Київщини Олена Зелінська вирішила: фронт. Але шлях туди виявився довгим і болючим — майже таким само важким, як і пережита окупація.

— Не брали, по здоров’ю не брали. Я почала ходити дуже багато, щоб позбутися задишки й запаморочення. У мене був інсульт. Там аневризма головного мозку, вона і на сьогодні присутня. Люди з цим ідуть на операції. А я піднялася. Це сила волі. Було дуже боляче. Дві контузії вже після цього перенесла. Нормально, — розповідає вона.

Рік Олена добивалася мобілізації. І таки добилася свого. Спочатку служила в 60-ій ОМБр. Харківщина. Донеччина — Костянтинівка, Часів Яр. Луганщина — Серебрянський ліс. Служила в ремонтному батальйоні — і, за її словами, «за тиждень відремонтувала більше техніки, ніж той, хто там був головний».

А потім — витягла побратимів з-під завалів після ракетного прильоту. І стала медикинею.

На передовій: «Вбити в собі людину»

Зараз Олена — фельдшерка медичного пункту артилерійського дивізіону 158-ої ОМБр. Але фактично виконує роботу бойового медика — і ще навчає новачків.

— Заїжджаю на позицію, евакуюю пораненого, надаю допомогу; якщо йому вже надали хлопці — перевіряю, чи правильно надали, чи немає кровотечі. І бігом, знову ж таки під прикриттям, вивожу пораненого, доставляю на стаціонар. Ухватили пораненого — і як скоріше надали допомогу, — пояснює вона свою роботу.

Про те, що означає бути бойовим медиком, Олена говорить із хірургічною чесністю:

— Щоб правильно надати допомогу, потрібно в собі вбити людину.

Проте саме ця жінка, яка вміє «вбивати в собі людину» заради порятунку інших, після війни мріє про найніжніше: доглядати свої троянди. Вдома у неї — 160 сортів.

На фото Олена Зелінська із донечкою

«Хто, як не я?»

Сержант відділення комунікацій 158-ої бригади Олексій Маслов, каже: «Спілкування з нею вражає. Навіть приголомшує».

— Я думала, від злості мене розірве на сотні маленьких коброчок, — жартує вона сама про себе. Жорсткий гумор, незмінна усмішка і повна відсутність пафосу — такою її знають у бригаді.

Коли журналісти запитали Олену про мотивацію продовжувати службу, вона відповіла питанням:

— Ну хто, як не я?

Три слова, за якими — окупація, в’язниця, погрози розстрілу, інсульт, контузії, фронт і 160 сортів троянд, що чекають вдома.

Бучанська громада пишається своєю Коброю. І щиро вітає Олену Зелінську з заслуженою відзнакою «УП 100. Сила жінок — 2026».

За матеріалами «Української правди»

Фото надані Оленою Зелінською. Головне фото – «Української правди»