Календар

Грудень 2025
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031  

Архіви

09.12.2025

БУЧАНСЬКІ НОВИНИ

Ваш путівник у житті громади, друг і порадник на кожен день!

«Я ще не встиг усього, що хотів»: бучанець повернувся додому після російського полону

Screenshot

Цивільний мешканець Бучі Сергій Ахметов після трирічного перебування в російському полоні повернувся в Україну. Ця страшна історія розпочалася 9 березня 2022 року. Коли чоловік виїжджав із міста «зеленим коридором», російські солдати його схопили. 1304 дні Сергій Ахметов проходив шлях виживання у ворожих застінках, і 2 жовтня 2025 року нарешті повернувся додому в Бучу.

Про пережите в полоні він розповів журналістці Радіо Свобода. Наступні дані наведено на основі опублікованого інтерв’ю в медіа.

Перші дні окупації

27 лютого 2022 року пан Сергій уперше побачив, як російський танк проїжджає вздовж вулиці біля його будинку. Місцеві ЗМІ вже підтвердили, що росіяни зайшли на територію області й закликали: «Не виходити з приміщень!». Сергій очікував новин або знаків про евакуацію. Запаси продуктів у нього були, тому він залишався вдома.

Перший контакт із російськими військовими

5 березня, за його словами, відбулася перша «зачистка». Російські солдати заходили в кожен будинок і проводили так звані обшуки. Уперше контакт із ворогом (як описує їх Сергій — «люди слов’янської зовнішності, контрактники») стався саме під час цієї перевірки.

«Вони зайшли, шукали зброю. На здивування, нічого не побили й оселилися на день у сусідньому будинку. Я добре запам’ятав їхню нашивку — «Миротворческие силы»», — розповідає він.

9 березня: спроба евакуюватися

8 березня ввечері пан Сергій прочитав оголошення, що 9 березня о 10:00 буде «зелений коридор» від Бучанської та Гостомельської міськради — з Гостомеля йому було зручніше виїжджати. Він домовився забрати двох жінок, але вже вранці їхній номер не відповідав. Сергій вирішив не зволікати: почепив великий білий прапор на машину й вирушив. Продовжував телефонувати жінкам, але вони так і не взяли слухавку.

Уже за рогом його зупинили російські військові, приставили ствол автомата до
голови та запитали: «Ты кто? Где миномёт?»

«Чому вони мене зупинили? Бо я дуже вирізнявся на фоні інших. Мешканці готували на вулиці, пахли горілим, у них були червоні обвітрені обличчя, брудний одяг. А я спокійний, на машині, у чистому одязі, з телефоном», — згадує Сергій.

Умови утримання в Гостомелі

Російські військові вирішили, що Сергій — коригувальник. Пізніше — що поляк, тому що на навігаторі зруйнованої машини, яка була поруч з його будинком, був маршрут до Кракова. Його повели до штабу на допит у підвал аеропорту Гостомеля, де тримали цивільних.

Станом на 15 березня там перебувало понад 50 осіб, переважно цивільні. Росіяни надали військового медика тим, кому була потрібна допомога. Продукти давали двічі на день до 13 березня, а після цього раціон становив три ложки каші та печиво.

«Ми виносили сміття, бо були сильні обстріли й вони боялися це робити. І за це нам дозволяли пошукати на смітнику їжу. Там ми знайшли варену ковбасу. Протерміновану, але ми її з’їли», — згадує він.

Білорусь — Росія

Після Гостомельського аеропорту полонених скували кайданками, одягли мішки на голову й відправили до Республіки Білорусь у місто Наровля. Пізніше їх доправили до міста Новозибків Брянської області. Далі — до Пакіно у Володимирській області, а останні два роки Сергій провів у Мордовії.

З його слів, усюди було страшно, але найгірше — у Мордовії: «Били просто так металопластиковими трубами, не дозволяли спілкуватися між собою в камерах. Ми говорили пошепки, бо за розмови отримували ляпаси».

«Зранку о 6 встали і до 10 вечора стояли. І їли стоячи. Кожної ночі клав ноги дуже високо, щоб хоч трохи спав набряк». За весь період він мав можливість написати родині лише чотири листи й
отримати відповідь. Так він дізнався, що його діти в безпеці.

Відсутність зв’язку та надія на обмін

Сергій зазначає, що через повну відсутність зв’язку він не уявляв, що відбувається в Україні, зокрема й у Бучі. Думки, які його живили — це знання, що обміни полоненими все ж відбуваються та віра, що країна стоїть і йому є куди повертатися.

«Коли нам Червоний Хрест надав українські продукти, ми одразу почали перевіряти, де вони вироблені, щоб зрозуміти, які міста точно не окуповані. Згущене молоко — Миколаїв, печиво — Черкаська область, зубна паста — Київська область», — згадує Сергій.

Повернення з полону

Увечері 1 жовтня Сергій якраз поклав ложку на тарілку, коли відчинилися двері й пролунало: «На выход!». Йому одразу видали теплий одяг (ред. — до цього в Сергія був лише літній одяг).

Перші хвилини на волі були для нього дуже чуттєвими. Після перетину кордону люди стояли обабіч дороги з українськими прапорами й плакатами «Вітаємо вдома!».

«Фантастичні відчуття, наче ми герої. Але які ж ми герої? Просто потрапили не тоді і не туди», — зазначає чоловік. «Дякую, що продовжуєте тут боротися за нас».

Сергій згадує, що коли в камерах дозволяли говорити, ув’язнені ділилися планами на майбутнє, розповідали, чим займатимуться після звільнення. «Я казав, що поїду за кордон. Але, приїхавши, зрозумів, що хочу бути корисним тут. Тому залишаюся в Україні», — каже Сергій.

Залишити відповідь