Михайло Наконечний про освіту та життя

Більшу частину свого життя Михайло Петрович присвятив педагогічній діяльності. Освітянську стежину розпочав у 1968-му на посаді вожатого. Нині обіймає посаду директора Бучанського ліцею №5.

До 75-річчя команда БН відвідала робоче місце Почесного жителя Київської області, Почесного громадянина Бучі, Заслуженого вчителя України   та поспілкувалася з ним про сучасні виклики освітнього процесу.

Освіта в умовах війни

Михайло Наконечний зазначає, що сьогодні працівники освіти і, в першу чергу вчителі, гідно виконують свій професійний і громадянський обов’язок, попри часті тривоги, необхідність перелаштовуватися з очної форми навчання на дистанційну, майже щодня корегувати календарні плани, ущільнювати навчальні програми. А ще долати власні негативні емоції, викликані стресами війни.

 Першочерговим у функціонуванні освітнього закладу в умовах війни є створення безпекового середовища. Це зокрема укриття. У цьому ліцеї це реконструйовані силами ЮНІСЕФ  підвальні приміщення. Але вони, на жаль, не можуть забезпечити всіх учнів відповідно до санітарних стандартів. Не говорячи вже про організацію навчального процесу під час тривог.

Найбільш негативний вплив війни в освітній практиці

«Ми дуже багато чого втрачаємо: час на навчання і відповідно рівень знань; психологічну стабільність і учнів, і педагогів, і батьків. У нашому закладі багато справжніх педагогів-професіоналів залишилося за кордоном. Батьки, заклопотані питаннями безпеки, знизили інтерес до освітніх успіхів дітей», – відповів наш співрозмовник.

Актуальні виклики

Пан Михайло розповідає, що цифровий світ кардинально вплинув на світогляд дітей. Перебуваючи значну частину часу у віртуальному світі гаджетів, учні часто неоднозначно сприймають реальність, дійсність, слова вчителя, батьків, дорослих.

«На мою думку, вплив освіти та вчителя на дітей зменшився і знецінився. Сьогодні під час уроків нам набагато складніше зацікавлювати учнів», – коментує директор.

Також серед головних викликів – мовне питання. Наче всі розуміють, що російська – мова агресора. Але часто у спілкуванні вживають російську. На питання «Чому?» відповідають, що так звикли, так розмовляють вдома.  На думку Михайла Наконечного, якщо дитину продовжують виховувати в російськомовному середовищі, їй важко пояснити, що говорити українською – це не просто забаганка школи, а природно, коли ти живеш в Україні.

 «А взагалі, я вважаю, що під час повномасштабної війни навчальні заклади  і навчальний процес на тлі небезпек довкола мають стати осередком стабільності й одним із символів звичного, наче довоєнного життя, – додає Михайло Петрович. – Тому проводимо в ліцеї класно-родинні заходи, не забуваємо про державні свята, пропагуємо гуманність, людяність, співпрацю і прагнемо підняти на найвищий рівень національну свідомість кожного маленького українця».

Адаптація до змін, щоб бути на одній хвилі з учнями

 «Ми, освітяни, живемо у час реформування. Освітня система змінюється не зважаючи на воєнний стан. З’являються нові стандарти. І ми  опановуємо нові  реалії», – пояснює директор.

До прикладу останнє нововведення МОН України: скасування золотих і срібних медалей. На цю новацію Михайло Наконечний відреагував позитивно, пояснюючи це так: «Останні роки ми не відчували справжнього бажання учнів отримати медаль. Можливо, низька мотивація зумовлена тим, що це не надавало випускникам переваг під час вступу до вишу».

Плани щодо розвитку

«Серед пріоритетних напрямів роботи – створення багатопрофільного академічного ліцею.  А це і високопрофесійні педагоги, і  конкурсний відбір до старшої трирічної школи, і сучасне оснащення кабінетів, у тому числі оновлення комп’ютерної техніки», – зазначив керівник ліцею.

Родина

Дружина Михайла Наконечного – викладачка математики, дві доньки проживають за кордоном, ще одна дочка і син – в Україні. Чоловік має трьох правнуків, одна з яких вже навчається у четвертому класі. До речі, онучка пішла стопами родини та працює в ліцеї на посаді вчителя англійської мови.

 Михайло Петрович зізнається, що баланс між робою та особистим життя поєднувати складно: «Я присвятив 34 роки дітям-сиротам Київщини, коли був керівником школи-інтернату. Це понад 20 годин роботи на добу», – згадує він.

Також ми поцікавилися особистим секретом Михайла Наконечного у співпраці як з учителями, так і з молодим поколінням, на що він відповів, що секрет лише в бажанні працювати та інтересі до своєї справи.