Відкрита меморіальна дошка імені Андрія Чаусова

12 червні 2024 року у Бучанській громаді відкрили меморіальну дошку на честь сержанта Андрія Чаусова. Не зважаючи на сильну негоду, пом’янути захисника Батьківщини зібралася сім’я полеглого, його побратими, друзі та співмешканці будинку. Кожен з присутніх пам’ятав Чаусова як  чуйну, мужню та рішучу людину. Його вчинки не мають бути забутими.

Біографія Героя Андрія Чаусова

Чаусов Андрій Олексійович народився 26 березня 1970 року у Нікополі, Дніпропетровської області. З юних літ проявив себе як активний і розумний, любив приймати участь у спортивних змаганнях та олімпіадах. До початку повномасштабного вторгнення чоловік працював у сфері логістики, та вже 24 лютого 2022 рішуче вступив до лав Збройних Сил України у склад територіальної оборони. У березні того ж року вже склав присягу та вже поїхав на фронт стрільцем 1-го стрілкового відділення 2-го стрілецького взводу 5-ої стрілецької роти Збройних Сил України.

Загинув чоловік героїчною смертю у бою, під час мінометного обстрілу 19 червня 2022 року у селі Ртищівка, Харківської області. Посмертно нагороджений медаллю «Честь.Слава.Держава» та орденом «За мужність» III ступеня. У Героя залишилася матір, сестра, дружина та дві доньки.

Коментарі виступаючих

Першим з промовою виступив Керуючий справами Бучанської Міської ради Дмитро Гапченко. Він висловив слова шани всім полеглим Героям України.

Після, до мікрофону запросили одного з побратимів Андрія Чаусова – Валентина. Чоловік вивів палку промову про любов свого загиблого побратима до України, сім’ї та життя. Про те, якою він був чудовою людиною та подякував його матері Лілії.

Ще один з побратимів, Валерій з позивним «Опер» говорив наступне:

«Завжди шкода втрачати рідних і близьких. Але так само боляче втрачати свого побратима, втрачати свого однодумця. Тому що як і решта, тисячі громадян України, Андрюха в перший день прийшов до військомату і взяв в руки зброю. Вічна йому пам’ять та щирі співчуття».

Останньою виступила матір полеглого Героя – Лілія Василівна. Згадуючи життя свого сина, голос жінки постійно тремтів від стримуваного горя. Неймовірно боляче, коли діти помирають раніше за своїх батьків.

«Він сказав: «Мамо, якщо не я, то хто?». Я дуже пишаюся ним і дуже його люблю, як мама, і буду нести це почуття кожен день. Я знаю, це все не даремно. Ми переможемо, бо по-іншому не може бути. І ми будемо жити в країні, про яку він мріяв».

Освятив меморіальну дошку Героя проієрей Андрій Галавін, настоятель храму Святого Андрія та всіх Святих землі Української.

Жодні слова, якими б вони не були щирими, не зможуть втішити родину загиблого та залікувати страшний біль від втрати рідної людини. Та жертва Андрія точно не була даремною.

Слава Україні! Героям Слава!