Микола Волков – один з двадцяти найперших захисників Бучі (ФОТО)

Добробатівець Микола Волков один з тих, хто першими став на захист рідного міста від знавіснілого агресора, коли розпочалося повномасштабне вторгнення росіє в Україну.

Наша розмова з ветераном-снайпером АТО, зараз бійцем ЗСУ, Миколою Волковим (35 років, позивний «Їжак») відбувається безпосередньо на території навколо перехрестя Нового шосе і Вокзальної. У дворику за понівеченим будинком 104-Б, де до великої війни розташовувалася редакція газети, та біля неглибокої «криївки», де тримав оборону Микола і куди по ньому прицільно стріляв снайпер. Наші хлопці ховалися від куль за деревами, за рогом будинків, у під’їздах, залягали в будь-які заглиблення. Ворожі снайпери зайшли в місто першими, займаючи верхні позиції в багатоповерхівках. За ними йшли псковські десантники.

Далі в шанобливій задумі постояли на перехресті біля «Новусу». Тут неподалік геройськи загинув Володимир Ковальський. Тут тероборонівці дали перший бій, вперше зупинили колону орків, завдали їм втрат у техніці. Миколі став у пригоді досвід 2014-2016 років загартування в АТО: Дебальцеве, Фачівка, Чорнухіне, Піски на Донеччині…

Яким був початок дня 24 лютого 2022-го

День почався, як звичайно. Микола, за фахом кухар широкого профілю і дресирувальник стафтер’єрів, пішов вигуляти собак на пустирі біля стадіону. Почулися якісь вибухи. Вдалині виднівся дим.

Відразу почали організовуватися. Біля БМР зібралося до 150 людей. Якась група в камуфляжі (з виду азовці) видала Миколі автомат, ящик БК, пару гранат. В інших хлопців були пістолети, коктейлі Молотова, ящик тротилу тощо. Вочевидь, зброю діставали з якихось невідомих схронів. Намагалися зірвати маленький місточок біля Баланівки – не вистачило потужності вибухівки. Хлопці в камуфляжі пішли кудись далі, а нам порадили залишатися на місці, забезпечувати блокпости біля Яблуньки і Ворзеля. Бучанські захисники з добробату почали рити окопи та облаштовувати бліндажі. Тим часом частини ЗСУ чинили опір вторгненню в Гостомелі.

ФОТО: вдалині – підстрелена Миколою рашистська техніка

Напівстихійна оборона міста

27 лютого зателефонував Юрій Обідін, покликав до оборони, бо рухалася ворожа колона. Зібралися у внутрішньому дворику біля пожежної частини, на землі валяється РПГ, розгорається полум’я. Микола хотів зайняти позиції на даху. Приїхав Анатолій Федорук. Нам сказали, що цього не можна робити, бо кругом мирні жителі. Тому зайшли всередину Новуса втрьох із дядею Сашою і лікарем Князєвим. Волков, якого не було видно окупантам, вів вогонь ізсередини торговельного центру по техніці останньої частини ворожої колони. За допомогою РПГ чоловік підірвав дві «коробки» (ред. БТР). Ця частина колони була змушена відійти. Навколо все палало.

Потім зрозумів, що треба відходити. Микола Волков вискочив через розбите вікно, побіг до своїх. Серед них Юрій Обідін, покійний Ірокез, троє з військкомату і четверо поліцейських. Були ще цивільні хлопці, які заряджали автомати для захисників.

Не знали, що робити далі, бо основні сили тероборони відійшли, мости було підірвано, відступати не було куди… Орки стріляли з танків з боку Нового шосе, а наші захисники відповідали автоматними чергами. Таким був початок протистояння добровольців.

Допомога мешканцям

28 лютого брали продукти в Новусі й розвозили містом, велику частину віддали в баптистську церкву, де в підвальному приміщенні знайшли укриття багато містян. Дорогою довелося відстрілюватися від чеченців, які вже почали групами ходити по садибах мешканців. Також перегородили вулицю Києво-Мироцьку великим важким грейдером, щоб перекрити шлях танкам. 

На фото простріляний кулею поручень. Неподалік ховався Микола

Протистояння ворогу

На жаль, на початку вторгнення рашистів гостро відчувався брак зброї і боєкомплекту (БК). Збирали після розбитих ворожих колон, але й цього було недостатньо для організації якісного опору.

Намагалися навіть проводити розвідку для 72 ОМБр. Одного разу дійшли з Ястремщини аж до Блиставиці, де в переліску наткнулися на велике скупчення танків. Їх помітили і відкрили по ним вогонь з автоматів. Що могла маленька група, озброєна тільки одним трофейним «джмілем» (ред. гранатометом), зробити цій армаді? Мусили тихцем повертатися назад, тим більше що в небо підняли гелікоптер.

Потім оборонці зайняли позиції біля підземного переходу, окопалися мішками з піском. Микола з автоматом зайняв позицію біля Макдональдса. Над головою з різних напрямків літали «маслини» (ред. кулі). Було багато загиблих і поранених. Для вивезення потерпілих залучали приватні автівки. Відпочити змогли лише через два дні в гуртожитку біля лікарні.

Микола згадує, що тоді прокотилася хвиля звірячих убивств, які чинили недобитки загарбників після знищення частини їхньої колони на вулиці Вокзальній 27 лютого. Тож довелося перевдягнутися в цивільне і заховати зброю.

Підбадьорювали один одного, трималися групою аж до 6 березня. Потім проривалися на Ірпінь, а звідти – на Київ. Якби були більші сили добробату, нізащо не пішов би з Бучі, залишався б «кошмарити» (ред. партизанити) нелюдів-рашистів, – запевняє «Їжак».

Ще молодий, але вже сивочолий старший солдат має життєвий девіз: «Головне в житті – це любов, все інше не настільки важливо. Щоб не починати цінувати, коли втрачаєш. Люблю жити, тому що люблю свою кохану. Але любов під час війни – все ж мука, адже переживаю за неї, з нетерпінням чекаю на дзвінки. Кожен дзвінок може стати останнім…»

Микола Волков знову в лавах армії

Після рішення ЗСУ про відступ на початку березня добробати вирішили приєднатися до наших військових. Залишатися далі не мало сенсу. Коли Микола вже 6 березня дивом вибирався на машині через Ірпінь, отримав контузію від потужної вибухової хвилі.  Зверху на місто падали авіаційні тритонні бомби. Був масований обстріл з «коробок». Проте до цього ще встигнув допомогти місцевій теробороні пішим ходом вивести хворих з військового госпіталю (ред. Їх лікарі й волонтери фактично несли на руках через пойму річки, щоб врятувати).

Уже після звільнення Бучі Микола з побратимами пройшлися тими місцями. Їм зустрічалися мешканці, які їх впізнавали: «Це ж ви тут стріляли. А ми робили вам бутерброди». Люди не могли стріляти, але допомагали, чим могли. Хто їжею, хто ліками, хто власними автівками, хто чергуванням на блокпостах, хто виявляв колаборантів тощо.

«Тоді нам було дуже важко, – каже колишній атовець, – по-перше, ми не були готовими; по-друге, проти нас поперли професійні військові формування ворога, передусім десантники. А зараз українська армія має досвід бойових дій».

Ті, хто не в лавах ЗСУ, завжди мають можливість допомагати, активно працюючи і сумлінно сплачуючи податки та комуналку для зміцнення країни. Дуже цінні волонтери, які організовують допомогу конкретним частинам, відповідаючи на їхні нагальні потреби.

Микола Волков приєднався до армії. Після поранення працював у військкоматі, був інструктором молодих бійців у Білій Церкві. Паралельно пройшов тривале лікування. Згодом знову повернувся на фронт, і знову тяжке поранення під час виконання бойового завдання поблизу Часового Яру, що на Донеччині. Нині Захисник перебуває у лікарні під наглядом медиків.

Має нагороду «Захисник України», посвідчення підписане керівником РНБО, а також медаль «Захисник Батьківщини», посвідчення підписане Бучанським міським головою.

***

Хтось каже: «У мене дружина, діти…» А хто ж буде твою дитину захищати? Треба зараз братися до зброї. Не допустити, щоб ворог пройшов. Щоб не сталося так, як тоді в Бучі, коли віч-на-віч з агресорами опинилися лише двадцятеро відважних.

Спілкувалася Ірина Левченко, записав Микола Дем’янов

Газета “Бучанські новини” № 15 від 11 квітня 2024 року