Саша Шевчук і Юра Крук загинули, рятуючи інших (ФОТО)

Працівники комунального підприємства «Бучазеленбуд» з 24 лютого 2022 року навіки втратили двох колег-друзів.

Олександр Шевчук 7 березня привіз своїм автомобілем пораненого чоловіка в лікарню. На зворотному шляху його розстріляли російські військові. Авто, з тілом всередині, переїхали танком.

Юрій Круш потрапив у полон до кадирівців, коли з волонтерами розвозив продукти. Після звільнення пішов служити в ЗСУ. Загинув на передовій.

Матір 45-річного Олександра Устина Шевчук згадує, що її Сашко був доброю дитиною. Коли виріс, дуже любив садити квіти й пішов працювати з 2018 року в КП «Бучазеленбуд». Фотографував клумби і показував світлини мамі, як гарно вийшло.

 «Сашко був дуже доброю, чуйною людиною і неймовірно талановитий, мав «золоті» руки. Він міг зробити що завгодно з будь-яким матеріалом: залізо, дерево тощо, різати, дрібнити, проводити зварювальні роботи, висаджувати зелені насадження. Мав неабиякі технічні здібності і вмів працювати на будь-якій спецтехніці. Сам ремонтував, – згадує директор комунального підприємства «Бучазеленбуд» Віктор Галущак. –  Нам його дуже не вистачає».

Колеги Олена і Вікторія поділилися, що Олександр міг працювати півтори зміни, якщо це було необхідно. Наприклад, у літній період «Бучазеленбудівці» мають найбільший обсяг роботи. Тож Олександр міг, наприклад, цілу зміну косити траву, а потім поїхати поливати квіти на клумбах, кашпо. Усе встигав і не відмовляв, розуміючи, що так потрібно.

24 лютого працівники підприємства зібралися на своїй базі й вирішили, що потрібно здійснювати необхідні роботи в цей тяжкий час.

Звичайно, кожен сам для себе прийняв рішення залишатися чи виїжджати, працювати чи бути з родиною. Ті, хто залишився, а це 95% колективу, готували інструменти, механізми, точили тощо. Уже тоді відбувалися бомбардування аеропорту, тож розуміли, що від вибухів можуть бути завали дерев, і готувалися допомагати, розчищати.

Пані Устина тоді телефонувала синові і просила повернутися додому, та він відповів: «Мама, я не покину людей».

Комунальники вже розпочали облаштовувати укриття в складському приміщенні КП «Продсервіс», яке розміщується поруч у підвалі. До них почали приходити місцеві, щоб знайти прихисток від бомбардувань. Саме Олександр Шевчук із другом Юрієм Крушем варили буржуйку, щоб можна було грітися в укритті й варити їжу. Також готували запаси води, проводили труби… Частина співробітників із родинами, зокрема й Олександр, залишилися в цьому укритті з колективом.

Юрій Круш із сім’єю оселився тут трохи згодом:

після того, як у його власну домівку прилетів снаряд граду. Разом з іншими працював і допомагав, також спільно з волонтерами розвозив і роздавав продукти. Якось поїхали вони у Гостомель, який на той час постраждав більше, ніж Буча. Першого разу з’їздили нормально, а на другий день їх взяли в полон кадирівці. 20 днів волонтери просиділи в підвалі, звільнилися змучені, хворі. І Юра відразу сказав: «Я йду служити в Збройні сили України».

На початку березня Устина Шевчук просила сина їхати до неї, але отримала відповідь: «Мамо, не переживай. Ти себе бережи. У мене все нормально». Це була їхня остання розмова. Більше жінка не змогла додзвонитися і впала у розпач: «Сашка нема». Лише згодом підтвердження свого жахливого відчуття вона дізналася від невістки, якій повідомили про смерть чоловіка.

6 березня російські війська дуже бомбили місто.

Близько шостої вечора в укриття до «Бучазеленбуд» прийшов поранений співробітник. На той час Буча вже була окупована, після 16-ї розпочиналася комендантська година. Та й удень було ризиковано ходити, адже рашисти розстрілювали місцевих. Пораненого оглянула жіночка, яка вміла надавати першу медичну допомогу. Але… рана тяжка, осколок поруч із печінкою, він би не дожив до ранку.

«Сашко каже: я його повезу, він же помре, – згадує Віктор Галущак. – Так і не повернувся».

Колеги ще мали надію, що він залишився у лікарні, про що його просили зеленбудівці, чи поїхав до мами в Гостомель, адже через відсутність зв’язку він кілька днів не говорив із жінкою. Та коли йшли на евакуацію 10 березня, побачили розстріляну «Таврію» з Олександром на перехресті Вокзальна – Нове шосе. Згодом дізналися, що він таки доставив пораненого у лікарню, і після кваліфікованої меддопомоги чоловік вижив. А ось Олександру не пощастило: на зворотному шляху «Таврію» розстріляли. Згодом переїхали танком. Розчавлений автомобіль нагадував зім’яту консервну бляшанку.

«Він нам сказав: я повернусь, – із великим сумом згадує Олена. – Чому він вирішив їхати, ми не знаємо. Та тоді він дуже хвилювався за маму».

Тіло Героя з «Бучазеленбуду» пролежало у зім’ятому авто до квітня. Лише після звільнення міста його змогли дістати, а після всіх криміналістичних процедур поховати за християнськими законами.

Юрій Круш вступив у лави ЗСУ. Навчання, фронт, передова… У бліндаж, в якому був Юра з побратимами, влучила ракета. Ніхто не вижив.

«Тут було багато людей. І ці хлопці, Сашко і Юра, грали ключову роль. Вони були дружні, й разом збирали, варили, носили…, – каже Віктор Галущак. – Насправді, всі багато що робили, щоб спільно вижити, попри присутність ворога. У нас багато героїв».

Газета “Бучанські новини” № 39 від 08.12.2022