Мати Героя Олена Панасенко: «Мене так ніхто не любив, як син»

Серед втрачених життів на війні, яка триває в Україні вже сім років, є загиблі Герої і з Бучанської громади. Серед них Василь Панасенко, позивний «Ваха», який загинув у 2016 році.

Василь – первісток Олени Панасенко, яка розповідає журналістам про нього зі сльозами на очах.

– Син дуже рано почав говорити, був розвиненою дитиною, спілкувався з нами як дорослий, зовсім не по-дитячому, – згадує жінка.

Василь ріс веселим непосидючим хлопчиком, але був дуже акуратним. З дитинства любив чисте взуття та костюми. Навіть зараз його побратими кажуть, що його бліндаж завжди був найчистіший.

Олена розповідає, що у школі юнак був улюбленцем дівчат, які навіть зараз на поминальних днях підходять до матері та розповідають про щасливі шкільні роки разом.

Доброволець

У 2014 році, коли на Сході України була велика кількість загиблих воїнів, Василь сказав матері, що вирішив піти захищати свою землю. Олена не сприйняла слова сина серйозно. І тільки через деякий час зрозуміла: він налаштований так, що немає сенсу його відмовляти.

– Єдине, що я запитала, це чи впевнений він у своєму виборі. А він відповів, як і більшість хлопців, які вирушили на Схід: «Як не я, то хто? Адже завтра вони прийдуть сюди».

До військкомату чоловік приходив не раз, але йому тільки обіцяли надіслати повістку, яка так і не приходила. Березень, квітень, травень… Зрештою він сам з речами пішов до військкомату, і 29 травня його направили в навчальний центр «Десна», у якому він все літо проходив перепідготовку.

Василь потрапив до добровольчого батальйону «Київська Русь», у якому служив зв’язківцем.

Зона АТО

20 серпня 2014 року батальйон всім складом виїхав ешелоном у Дебальцеве.

Олені здавалось, що у XXI сторіччі не може бути війни, і вона сприймала це, наче її син в армії, адже до цього молодий чоловік дійсно служив півтора року.

Батьки за свій кошт придбали обмундирування для сина: форму, берці, бронежилет, шолом. На той момент у країні та в Збройних силах була така ситуація, що держава не зовсім могла опікуватись бійцями, тільки рідні та волонтери.

Телефоном Василь запевняв маму, що все гаразд. Що вони не на передовій, що їжі вдосталь, а коли жінка чула постріли, казав, що це хлопці від нудьги стріляють по бляшанках.

– Я йому вірила і тільки у вересні, коли з’явились перші загиблі саме в батальйоні «Київська Русь», я зрозуміла, що все не так просто.

Але син й далі запевняв матір, що перебуває в тилу, і все з ним буде гаразд, адже він зв’язківець і сидить при штабі.

Поранення та реабілітація

У жовтні 2014 року Василь отримав поранення. Пані Олена пам’ятає, як зустрічала його на вокзалі разом з іншими батьками та дружинами військових.

Усі кричали: «Героям Слава!», а хлопці, соромлячись, казали: «Які ми Герої? Перестаньте».

Василь проходив лікування в Ірпінському шпиталі. Поранення вплинуло на зір, і його хотіли комісувати, але він категорично відмовився.

Поки тривала реабілітація сина, у березні 2015 року призвали чоловіка Олени Віктора. Так жінка змогла затримати Василя вдома, адже вона не могла самотужки впоратись зі своєю хворою матір’ю.

У Василя була дуже важка реабілітація, він не міг спати. Підхоплювався серед ночі, біг до матері і просив її не засинати, адже «сепар – він підступний». Цілий рік Василь перебував вдома.

Повернення на Схід

У квітні 2016 року чоловік Олени демобілізувався, а Василь відразу сказав, що повертається на Схід.

На той момент для жінки це був справжній жах і вона всіма силами намагалась втримати сина. А Василь пішов на хитрість: вдав наче хоче демобілізуватись разом із побратимами з 25 батальйону і поїхав. Згодом зателефонував матері на день народження своєї доньки у вересні 2016 року і повідомив, що підписав контракт.

Колеги Олени зібрали кошти та придбали гарний бронежилет, шолом, форму і відправили Василю. На той час Олена працювала на СТО, і син попросив її відремонтувати на роботі УАЗ, який він привезе. Олена сподівалася, що Василь побуде вдома на час ремонту, але йому дали лише добу. Відремонтований автомобіль згодом забрали волонтери.

–Я його багато разів проводжала, але цього разу…не можу сказати, що я знала, що ми більше не побачимось, але, мабуть, ми це відчували обоє. Ми дивились один одному в очі й не могли погляду відвести.

Мати стояла на пероні, син у вагоні, він казав їй, щоб уже йшла, а вона не могла. Сльози котились з очей жінки, а син тільки і показував у вікно, щоб вона їх витерла, адже все гаразд. Так вони дивились один на одного, поки потяг не рушив.

Роковий день

У родині була домовленість, що телефонує тільки Василь двічі на день: вранці і ввечері.

–Не переживай мамо, я сиджу в полі, в бліндажі, один. Тихо, спокійно і тепло в мене,–  так завіряв він мене у своїй безпеці, згадує Олена Панасенко.

18 грудня своїй дружині він переслав гроші на миколайчика для донечки і сказав, що сам зателефонує їй 19-го і привітає. Але дзвінка не було.

Ранком мати сама набрала сина, виклик відхилили та прийшло повідомлення: «Я дуже зайнятий. Зателефоную пізніше» і все. Він так і не зателефонував…

Водій 1-ї мотопіхотної роти 25-го батальйону «Київська Русь», солдат Василь Панасенко («Ваха»), 1983 року народження, загинув 19 грудня 2016 року в бою на Світлодарській дузі в Донецькій області.

Обірвалось життя Героя…І так з’явилась неймовірно глибока і болюча рана в серці матері, дружини, доньки та всіх, хто знав та любив Василя Панасенка.

Ми завжди маємо пам’ятати відвагу, силу духу та стійкість людей, які віддали життя за майбутнє України. І дякувати всім рідним за їхніх синів, чоловіків, батьків, котрі залишаться в нашій пам’яті, як приклад мужності, сили духу, чесності та патріотизму!

ВРІЗ

Указом Президента України № 580/2016 від 29 грудня 2016 року Василь  Геннадійович Панасенко нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).