Михайло Наконечний : «Міцна родина і уважні, чуйні вчителі поряд з дитиною – запорука успішного майбутнього наших вихованців»

З нагоди 30-річчя професійної діяльності Михайла Петровича Наконечного на посаді керівника Бучанської середньої загальноосвітньої школи №5 «Бучанські новини» вирішили поспілкуватись з ним як з людиною, яка без перебільшення створила взірцевий заклад освіти в нашій громаді.

– Михайле Петровичу, якими були ваші кроки як керівника навчального закладу, які сприяли тому, що Бучанська школа №5 стала однією з кращих у Київській області?

–Мені пощастило стати керівником школи саме тоді, коли в ній працював колектив, який мав за плечима по десять-п’ятнадцять років педагогічної роботи. Відчувалось, що він готовий до змін і важкої праці. Це були і є ті люди, які ніколи не зрадять справу, а тим паче, що на той час це був заклад для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Цим учням було потрібно багато тепла, уваги та опіки. Їх треба було вчити, як жити за прийнятими у суспільстві правилами. Діти були справді дуже дезорієнтовані в соціумі.

Михайло Петрович розповідає, що одними з перших кроків, які він зробив як керівник закладу, стало встановлення взаємин з учителями і створення колективу однодумців­професіоналів.

–Вважаю надзвичайно важливим людський чинник. В основу своєї управлінської діяльності я поклав такий принцип: вимога і повага рівнозначні в роботі з кожним учителем, а методи та форми управління можуть бути різними, та головне – знайти шлях до розв’язання найскладнішого завдання, а саме – спрямувати колектив на здійснення ефективної роботи, що передбачала б внесення змін, щоб наша школа ставала кращою саме для дітей, яким ми потрібні.

ЗМІНИ НА КРАЩЕ

Одним з важливих рішень новообраного директора стала заборона на негативні вирішення конфліктів з дітьми.

– Я й зараз переконаний, що люди з педагогічною освітою мають уміти працювати з будь-якою дитиною людяними методами.

В освітньому закладі всім колективом вироблялася лінія, що ці діти такі самі як у кожного вдома. Але вони здебільшого не знали нормальної сім’ї, не знали як побудована родина, які є обов’язки в кожного.

– Ми докорінно змінили умови перебування в школі. По-перше, діти до цього виходили зі спального корпусу відразу після підйому і до нічного сну не мали права повернутись у свої кімнати. Вони весь день перебували в школі.

Михайло Петрович переконаний, що кожна людина має потребу у відпочинку, у своєму куточку, своїх речах, і тому це було неприпустимо, щоб діти так жили.

– Наступний крок – це пристойний і за можливості не однаковий одяг для учнів. Адже в цьому теж полягає самовираження особистості.

 Ще директор закладу заборонив ставити печатки на одяг.

– На це було боляче дивитись, діти проштамповані навіть на спідній білизні. Я сказав, що давайте говорити про дітей, а не про ті абсурдні інструкції, які хтось колись написав і ми вже давно повинні були відмовитись від них.

РЕМОНТ ЗАКЛАДУ

У спальному корпусі закладу було проведено ремонт, і проживання стало комфортнішим для учнів.

– Ми створили, за можливості, ті умови в яких хотілося перебувати.

Реконструкція відбулася і в дошкільному садочку, який був підпорядкований закладу. Побудовано нові ігрові кімнати, наповнені всім необхідним, створено умови для годування дітей.

– Усе це робилось з однією метою: щоб діти забували, в яких складних умовах вони перебували до потрапляння в заклад.

Наступним кроком було будівництво великого соціального гуртожитку для старших дітей. Вони жили в класах, але мали в корпусі свою кухню та пральну, їм зробили душові кімнати на поверхах, а не у підвалах. Це наближало дітей до звичайних умов життя. Вихованцям виписували продукти і вони з допомогою вихователів мали можливість готувати самостійно.

– Дітям це імпонувало, вони були задоволені такими умовами, і це дуже нас тішило і мотивувало робити наступні кроки для розвитку.

Зусилля донести до дітей, що вони повноцінні люди, рухало колектив і не зупиняло на досягнутому. Чимало вихованців після закінчення школи-інтернату вступили у вищі навчальні заклади та училища.

КУЛЬТУРНИЙ РОЗВИТОК У ЗАКЛАДІ

До школи-інтернату часто приїздили відомі зірки естради, співаки, артисти.  Директор закладу розповідає, що вони не мали коштів, щоб вивезти вихованців на концерти такого рівня. Але до них завжди гарно ставилися і залюбки приїжджали майже всі знаменитості України того часу.

У школі розуміли, що дітей потрібно адаптувати, тому Михайло Петрович ніколи  не відмовлявся від усіх запропонованих заходів для учнів.

Директор розповідає, що у 90-х роках був великий інтерес іноземців до дітей-сиріт. На той час у Бучі розташовувався один інтернат на всю область, і директор уміло користувався цією вигідною ситуацією. Завжди підтримував участь в усіх програмах та грантах, які йшли на розвиток і заради дітей.

ЗМІНИ В КРАЇНІ

Михайло Петрович розповідає, що через деякий час почалась повальна необ’єктивна критика шкіл-інтернатів. Він звичайно розуміє, що такий заклад це не найкращий вихід.

– Дитина народжується у сім’ї і повинна там жити і виховуватись, тут не можна навіть сперечатись про інше. Але якщо немає сім’ї?

На початку 2000-х років поспішно почали віддавати дітей до сімей, але вони не були до цього готові. Траплялись доволі прикрі ситуації. Тогочасні соціальні служби тільки зароджувались і там не було досвідчених педагогів.

– Сьогодні ми маємо іншу ситуацію. Багато робиться для того, щоб підготувати сім’ї. Ми бачимо позитивні зміни і в Бучанській громаді. Але в ті часи було інакше, і це прикро.

Та загалом на сьогодні проблема в нашій державі не вирішена, впевнений Михайло Петрович. Він наголошує, що взяти дітей на виховання – це звичайно добре, а коли вони виростають, що далі робити?

– Державний заклад мав повноваження влаштувати дитину після закінчення школи. А сім’ям це набагато важче, крім того існує велика проблема у гуртожитках.  Ми в свій час намагались влаштувати дітей так, щоб там було і навчання, і проживання, і утримання. Адже ми прекрасно розуміємо, що життя складне і недешеве. І просто так дітей випустити у світ ми не могли собі дозволити.

Сьогодні випускники закладу часто зустрічаються, спілкуються у соціальних групах.

– Наші діти не забувають про нас, а ми про них. Деякі наші учні перебувають за кордоном, та все одно пишуть. Це дуже приємно і, напевне, це і є підтвердження того, що ми йшли в правильному напрямку. Дуже приємно, що діти змогли влаштувати собі нормальне життя.

Звичайно стовідсоткову гарантію успіху заклад не міг дати, як і в будь-якій сім’ї. Занадто багато чинників впливають на наше життя.

ШКОЛА ЗМІНЮЄ СВІЙ СТАТУС

  У 2002 році було ухвалено рішення реформувати школу-інтернат в спеціалізовану школу з вивчення іноземних мов із залученням дітей з регіонів. Через деякий час школу взяла на баланс Бучанська міська рада, до цього вона була на утриманні Київської області.

Ситуація в школі змінилася. Михайло Петрович розповідає, що вони звикли вирішувати питання колегіально, а потім в них з’явилась третя сторона – це батьки.

– Нові виклики нас загартували, ми змогли налагодити інші умови праці і укріпились, як заклад.

ВИКЛАДАЧІ

 Основний кістяк висококваліфікованих учителів та заступників зберігся і по цей день. Михайло Петрович розповідає, що поєднувати і директорську, і педагогічну діяльність для нього не важко.

ЗАКОН ПРО ОСВІТУ

Одним з викликів на сьогодні Михайло Петрович бачить «експерименти» над освітою.

– Авральне запровадження нового закону про освіту призвело до того, що навіть депутати вже зрозуміли, що цей закон потрібно переглядати. На мою думку, безперечно, реформи мають бути ініційовані знизу, а підтримані зверху, адже хто, крім учителя-практика, знає їх по-справжньому.

Люди цієї професії мають неабиякий досвід, який можуть і хочуть використати для покращення ситуації в освіті. Поки їх не чують, але сподіваємося, що до вчителів будуть дослуховуватись.

На запитання, від кого залежить якісна освіта в школі, Михайло Петрович відповідає, що було б простіше, якби якість освіти в закладі залежала лише від учителя.

– Безумовно, левова частка залежить від педагога, але освіта, це не те, що можна передати з рук у руки. Це наполеглива праця учня і внесок батьків, які формують ставлення дитини до навчання і школи, виховують відповідальність і працелюбність, без чого не можна отримати якісну освіту.

ПРОБЛЕМА ГАДЖЕТІВ

Михайло Петрович розповідає, як змінилось навчання дітей після появи гаджетів й інтернету.

– Можу сказати, що сучасні діти за кілька хвилин знаходять всю потрібну інформацію, всі шляхи розв’язання будь-якої задачі в телефоні, але, на жаль, це не залишається у їхній пам’яті. Зараз ми з телефоном можемо все, а без нього – вже ні.

Директор розповідає, що сьогодні багато покладено на плечі батьків, які мають навчити дитину жити в реальному світі.

– Часто кажу батькам, щоб не купляли дітям дорогі телефони. Що це не потрібно. Так, безумовно, зв’язок важливий, і це просто чудово, що ми можемо собі це дозволити. Але хизування дорогими гаджетами призводить до ситуацій, які позначаються негативно на дітях, особливо молодшого віку.

Хлопці і дівчата не випускають телефони з рук і не помічають, як спливають найкращі роки дитинства.

ДИСТАНЦІЙНА ОСВІТА

Сьогодні дуже складно педагогам. Часто батьки пишуть і телефонують вчителям у неробочий час, ввечері чи у вихідні.  Зараз у школі прийняли рішення налагодити цю систему.

– Для цього ми ввели години роботи з вчителем для батьків, коли вони можуть ставити запитання та отримувати відповіді. Ця практика повинна допомогти налагодити співпрацю, особливо в дистанційному режимі навчання.

Ще Михайло Петрович розповідає, що всі питання краще вирішувати відразу. – Мій кабінет завжди відкритий для батьків. Так, я готовий до діалогу, більш того, я завжди це підтримую.

Наостанок Михайло Петрович розповідає про сучасного педагога.

– По-перше і саме головне, він повинен любити дітей, бути фахівцем своєї справи і постійно вчитися самому. Я особисто з великою повагою ставлюся до таких вчителів, які до своєї щоденної роботи підходять творчо, цікавляться новими досягненнями у сфері освіти, намагаються передати учням якісні знання, виховують в дітях особистість. Зараз ми переживаємо складні часи, у суспільстві спостерігається зростання агресії, жорстокості, тому добра, міцна родина й уважні, чуйні вчителі поряд з дитиною – запорука успішного майбутнього наших вихованців.

Це була неймовірно цікава і змістовна розмова з керівником закладу освіти, який працює на благо дітей багато років. Ми бажаємо Михайлу Петровичу не зупинятись на досягнутому і віримо, що ще багато дітей навчатимуться під його професійним керівництвом.