fbpx

БУЧАНСЬКІ НОВИНИ

Ваш путівник у житті громади, друг і порадник на кожен день!

Ольга Файнікова: «Я живу співаючи…»

1 min read

У цьому році звання «Почесний громадянин селища Ворзель» присвоєно Ользі Файніковій, старості народного аматорського фольклорного ансамблю української пісні «Перевесло», почесному працівнику культури.

Ольга Михайлівна безперечно талановита та щира людина, красива жінка, та дуже щаслива у шлюбі з коханим, вірним чоловіком Михайлом Яковичем, який підтримує її у всьому. Подружжя виховало трьох чудових дітей, які подарували дідусю та бабусі п’ятьох чарівних внуків.

Пані Ользі є чим пишатися і на творчій ниві: закінчила з відзнакою у 1969 році Київське обласне училище культури (Академія мистецтв ім. Павла Чубинського), за фахом режисер театральних масових дій. Має 50 років безперервної роботи у культурно-освітніх закладах. За її ініціативи було створено жіночий ансамбль «Горлиця», який з честю представляв курорт Ворзель на усіх Всеукраїнських оглядах та фестивалях оздоровчих закладів профспілок України. Нині при Центрі культури «Уваровський дім» керує народним аматорським ансамблем української пісні «Перевесло», де вже впродовж останніх 15 років є незмінною старостою. Три роки тому ансамбль отримав почесне звання «Народного».

Ці роки були неймовірно цікаві та насичені творчістю, що надихають Ольгу Файнікову. На запитання ким саме мріяла стати в дитинстві вона розповіла цікавий випадок:

– Знаєте, я з шостого класу керувала хором в школі. Тому що, в ті далекі часи, у селах завжди була проблема з нестачею вчителів фізкультури і музики. І ось ми з колективом часто їздили виступати, займалися творчістю. Якось приходжу до школи, а з математики у мене двійка, – згадує пані Ольга. – Я й не любила цей предмет страшно. І ось вже вдома чую моя мама просить батька, щоб той суворо поговорив зі мною. Тато звісно ж покликав мене, та не міг сварити, бо сильно любив. З усіх чотирьох дітей, я найбільше була на нього схожа. От він і запитує: «Що отримала з математики?». Я й кажу, що двійку, бо не розумію цю математику. А він: «Ну, а по співах?». Відповідаю: «П’ятірка!» Тато лиш засміявся: «Ну й слава Богу! Я й сам не розумію тієї математики!», – усміхаючись, розповідає пані Ольга.

 Любов Ольги Михайлівни до співів, уміння творчо мислити та тримати хвилю натхнення і визначило її майбутнє. І це не дивно, адже у родині Ольги Файнікової вся сім’я співоча. Пам’ятає з дитинства, як мама Ліда, яка працювала на полі, збирала буряки і завжди співала сама або з подругами по ланці. Пісня, разом із батьківською любов’ю поселилася в сердечку маленької Олі і живе там і донині. Син Ольги Михайлівни Сергій теж дуже талановитий, співав у народному чоловічому ансамблі «Ясени», колись дуже популярному, який, нажаль, вже припинив своє існування. Зараз бабуся Оля передає сімейні пісенні цінності та традиції своїм онучкам, щоб українська народна пісня продовжувала й надалі своє самобутнє існування.

– Знаєте чому наш колектив називається «Перевесло»? – запитує пані Ольга, – ми переплітаємо ці пісні. Ми, співаючи їх, проживаємо… Мій старшенький онук Данилко, мені на радість, вступив до Академії мистецтв ім. Павла Чубинського, де колись навчалася і я. Він розташовується на території Київської лаври. Співаючи там, відчуваєш справжню Божу благодать і прихильність нашого Творця. Директор академії Василь Романчишин – професор, кандидат культурології, заслужений діяч мистецтв України та просто чудова людина. І хочу сказати, що вступ онука до академії мене безмежно радує! Адже мрію, щоб він досяг у житті більше за всю нашу співочу родину разом. Звичайно хочу, щоб уся моя сім’я, діти та внуки досягли своїх висот та були щасливі. Бо я задоволена своїм життям, я рада, що співаю, обожнюю українську пісню й нашу неньку Україну, творчість – я живу цим.

Ось і вірш Ольга Михайлівна присвятила саме любові до пісні, який розкриває всю сутність натхненної душі:

Живу, як більшість ворзелян,

Радію і журюся, і сміюся,

З людьми спілкуюся, буває сперечаюся,

І вже нічого в світі не боюся.

Люблю співати, літом і зимою,

І восени співаю, і весною,

Співаю українську пісню свого роду,

І коли сонячно співаю, і в негоду,

Співаю, коли радість чи нещастя,

Тому що пісня, то велике щастя

Співаю пізно ввечері і дуже рано,

Тому що пісня гоїть серця рани.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.