Бучанка Марія Грабар — у рейтингу ста найсильніших жінок України

24 березня 2026 року на сцені Київського національного академічного театру оперети відбулася урочиста церемонія «УП 100: Сила жінок» — найпрестижніший рейтинг «Української правди», що щороку відзначає сотню жінок-лідерок, які творять сучасну Україну. Серед лауреаток — наша землячка Марія Грабар, відзначена у номінації «Суспільство».

Ілля. Жив, творив, любив

Щоб зрозуміти Марію, треба знати її загиблого чоловіка-Героя Іллю. Ілля Грабар народився на Дніпропетровщині, багато років жив і працював у Києві, а потім переїхав до Бучі. Він був людиною широкою і творчою: займався дизайном, потім повністю віддався музиці — аранжував, писав твори, заснував власну студію і став відомим київським звукорежисером. Клієнти їхали до нього навіть з-за кордону. Родина була певна: на нього чекало велике майбутнє.

24 лютого 2022 року все змінилося. Ілля не вагався. «Хто як не ми», — сказав він і пішов у військкомат. Молодший брат Назар, танцюрист і актор, не відпустив його самого: пішли разом. За кілька місяців, під час відпустки, Ілля встиг відзначити справжнє весілля з Марією — серед війни, з рідними і друзями. Лише тиждень разом. «Це був момент великого щастя», — згадує Марія. Тоді вона ще не знала, що шлюб триватиме лише п’ять місяців.

24 грудня 2022 року під час виконання бойового завдання під Бахмутом Ілля Грабар загинув. Йому було 32 роки. Похований на Алеї Героїв Бучі.

З болю — дія. Така Марія Грабар

Після загибелі чоловіка Марія могла замкнутися у горі. Натомість вона зробила інакше. У 2023 році заснувала акцію «Стіл пам’яті» — щороку 29 серпня, у День пам’яті загиблих захисників, заклади громадського харчування та інші організації резервують столик і сервірують його зі свічкою, соняхами і пам’ятною табличкою: «Цей стіл зарезервовано для найсміливіших серед нас». Марія власноруч вписує в кожну табличку ім’я Іллі.

Те, що виглядає як простий і зворушливий жест, стоїть на плечах величезної щоденної роботи. Гаяне Авакян, співзасновниця Платформи пам’яті Меморіал і близька подруга Марії, розповідає:

«Мені довелося бачити величезну роботу Марії за лаштунками. Це тисячі табличок та листівок, які потрібно надрукувати, запакувати і відправити. Це волонтери, які приходять допомагати, коробки з матеріалами, дзвінки до друкарень і раптові проблеми, які потрібно вирішувати просто зараз. Це десятки інтерв’ю, щоб розповісти про акцію. І Марія — людина, яка розрулює весь цей хаос, щоб у підсумку в сотнях місць з’явився один простий жест пам’яті».

29 серпня 2025 року, у День пам’яті полеглих Захисників, акція досягла вражаючого масштабу: понад три тисячі столів з’явилися по всій Україні і ще у 16 країнах світу.

Марія дуже уважна до деталей і до того, як ми пам’ятаємо. У кожній табличці — естетика і гідність. Слова на них звертаються до всіх нас: «Пригорнімо тих, хто несе у своїх душах тягар втрати своїх побратимів, чоловіків, братів, батьків, матерів, сестер, дружин, бо їхній тягар — найбільший, який коли-небудь знало людство». Для Марії ця акція передусім про одне: щоб люди у своїй втраті не залишалися наодинці.

Фонд, що продовжує Іллю

Паралельно з акцією діє Благодійний фонд імені Іллі Грабара, заснований його матір’ю Людмилою Голуб. Ілля мріяв отримати «Греммі» — і мати вирішила, що фонд підтримуватиме дітей у творчості та спорті, бо крім музики Ілля обожнював спорт, особливо баскетбол. Фонд вже придбав дитячу літературу для закладів Бучанської громади, передав спортивний інвентар Академії спорту у Бучі, облаштував зал боротьби на Дніпропетровщині. А на баскетбольному майданчику вже пройшли кілька дитячих турнірів на честь Іллі Грабара.

«Для нашої родини це була велика втрата і велика життєва несправедливість. Країна втрачає Героя. Ми втрачаємо сина, чоловіка, брата, — каже Марія. — Вірю, що разом ми можемо і вибивати ворога, і будувати».

Пам’ять як культура

Гаяне Авакян, яка знає Марію близько і бачила її і в дні напруженої підготовки до акції, і в звичайні дні, каже про неї просто і точно: попри все — попри втрату, попри біль — у неї ніхто не зможе відібрати щиру, часто іронічну посмішку і здатність радіти життю. І саме ця людяність проявляється у всьому, що робить Марія.

«Марія робить для нас дуже важливу річ: показує, що пам’ять — це про любов до людей, яких уже немає, і про спосіб залишити для них місце поруч із нами. Саме так з особистої історії народжується нова культура пам’яті», — підсумовує Гаяне Авакян.

Буча — місто, яке саме стало символом незламності України. І те, що саме звідси виростає нова національна традиція вшанування героїв, не є випадковістю. Марія Грабар — наша землячка, і ми пишаємося нею.

Матеріал підготовлено на основі власних публікацій «Бучанських новин» та розповіді Гаяне Авакян, співзасновниці Платформи пам’яті Меморіал.

Нагадаємо, | БУЧАНСЬКІ НОВИНИ Олена Зелінська з Бабинець отримала відзнаку УП100. Сила жінок 2026