Воркаут у Гаврилівці – сильні, здорові, щасливі діти

Воркаут – команда «Boss Bars» із Гаврилівки Бучанської громади провела показовий виступ в підтримку Третьої окремої штурмової бригади Сухопутних військ ЗСУ (колишні ССО полку «Азов»), що стало феєричною яскравою подією.

Видовищне дійство зібрало чимало жителів громади, гостей села та любителів активних видів спорту. Присутні отримали багато приємних вражень та сповнилися гордістю за молодь нашого регіону.

Головний тренер команди Владислав Волокітін розповів «Бучанським новинам» про цей досить новий вид спорту, який стрімко набирає популярності.

– Владиславе, багатьом з наших читачів мало відомо про воркаут.  Які його основні відмінності від спортивної гімнастики? Чи є це видом спорту взагалі?

– Воркаут – це спорт. У нас він з 2005 року. Є чемпіонат України і чемпіонат світу. Спортивна гімнастика схожа, та все ж там інші тренування, більш чіткі вправи.

– А чи могли б Ви пояснити, в чому полягає основна відмінність воркауту від паркуру?

– Паркур – це, якщо висловитися простіше, хлопці, що бігають вулицею, роблять різні сальто. Їхня основна задача полягає, щоб дуже швидко і гарно долати перешкоди, з різними перекрутами та змінами висоти.

Ворткаут – це різні елементи, динамічні, силові та статичні, які виконують на турніках, брусах та кільцях. А нам потрібен тільки майданчик, хоч би й на вулиці, без різниці. Хоча це дуже нелегкий вид спорту, він потребує багато сил і наполегливості, щоб вивчити хоча б один елемент.

– Головною метою показового виступу є збір коштів для ЗСУ. Чому саме підрозділ «Азов»?

– У нашої спортсменки хлопець-азовець загинув у Бахмуті. Тож ми збираємо і відправляємо ці кошти його побратимам з полку «Азов». Це вже другий благодійний захід. Наступний плануємо провести в Бучі.

– Розкажіть про гурток у період окупації?

– У Гаврилівку російська армія зайшла в один із перших днів повномасштабної війни, більшість із наших людей були в окупації. І коли вже з’явилася можливість виїхати, я зателефонував усім своїм спортсменам і дізнався, що троє не виїхали. Коли повернувся з Вінниці у звільнену Гаврилівку, одразу навідався до них, щоб переконатися, що в них все добре. Одного хлопчика, 12-річного Влада Магдика, вбили рашисти. Його родина на авто намагалася виїхати через Раківку в напрямку Лютіжа, та зустріла російську військову техніку.  

Потім, коли вже всі повернулись з інших країн та міст, не було місця для тренування. Адже зал, у якому займалися раніше, згорів. Ми тренувалися на вулиці, використовували майданчик, який я сам зробив дуже давно. Потім нам виділили місце в будинку культури, де ми продовжили тренування. Чекаємо на відбудову нашого залу. Там знайшли дуже багато патронів і залишків від РПГ.

– А чи збільшився рівень уваги до вашої організації з боку колег, чи допомагали вони вам?

– Так, колеги з Броварів, Києва, Житомира хотіли допомагати, однак зруйноване приміщення потрібно відбудовувати заново. Ми їм дякуємо. Всі згуртовані, фінансово підтримували, щоб хоч трохи це допомогло нам в майбутньому.

– Скільки вихованців зараз у гуртку?

– До війни у нас займались 77 дітей, після того, як загарбники відійшли – 30. Дуже багато хто «перегорів» після жахів війни та втратив мотивацію, це відобразилось психологічно. Знаєте як діти? Подивились, що все зруйновано… Також графік у нас трохи змінився. Багато хто ще не повернувся із-за кордону.

– Які ваші очікування щодо перспектив розвитку?

– Бажання є, поки немає фінансів. Зараз ми беремо участь у чемпіонаті України.

– Чи важко навчитись воркауту, скільки часу це потребує і коли можна розраховувати на результат?

– Це дуже індивідуально. Я впровадив рівні складності, які розбив на кольори. У кожного спортсмена є браслет. Білий, наприклад, це найперший: вже навчився підтягуватись, робити вправи на прес. Уже далі йдуть рівні жовтий, оранжевий, зелений. Виконуються різні елементи, від самих простих переходимо до елементів на турніках. У змаганнях беруть участь від жовтого і вище. Якщо тренуватись активно, тим паче якщо людина попередньо займалася спортом, то вже через місяць можна отримати результат, дійти до зеленого. А комусь потрібен рік, щоб дійти хоча б до оранжевого, це другий рівень. У всіх по-різному, однак дуже багато залежить від наполегливості. Якщо активно займатись, за рік можна добитись дуже хороших результатів.

– Як часто проходять тренування?

– Тричі на тиждень.

– Після змін у масовій культурі, а саме після виходу фільмів «Ямакасі», «13 квартал» Люка Бессона, як вам бачиться динаміка розвитку нових незвичайних видів спорту? Чи зростає інтерес до воркауту або ж навпаки зменшується?

– Воркаут, мені здається, завжди на підйомі, але після того як почалася повномасштабна війна, дуже багато змінилося. Це торкнулось всіх, у деяких навіть нема де жити. Змінились погляди на життя. Приїжджаючи на змагання, бачиш багато нових організацій, нових спортсменів з нових команд. Цікавіше стає. Спостерігається постійне зростання, можливо, не так як до війни, та все ж.

Записав Артем Калита

Газета БН № 21 від 25 травня 2023 року