Історія ветерана з Бучі Назарія Купченко, який знову навчився ходити

«Прийми свою долю і живи щасливо» – так живе Назарій Купченко й іншим радить.

Назарій втратив ногу на війні, але не втратив бажання діяти. Сьогодні він навчається, ремонтує будинок у селі й доглядає за маленькою донькою.

Чоловік родом із Житомирщини. З 2006 року жив у Києві, а в 2023-му переїхав до Бучі. Мобілізовувався за місцем прописки: у 2024 році отримав повістку, пройшов ВЛК, а згодом бойову повістку.

Після навчального центру Назарій потрапив до 1-го окремого штурмового батальйону імені Дмитра Коцюбайла «Да Вінчі». Формально він був піхотинцем, але мріяв про інше.

«Єдине, що я казав ще у навчальному центрі, що літати хочу. Хочу з неба вбивати», – розповідає він.

Такого напряму серед вакансій не було, проте порада була проста: не мовчи. Коли новобранців привезли на пункт постійної дислокації, командир оголосив про формування роти ударних безпілотників. Назарій одразу зголосився. «Іди навчимо, якщо не вмієш», – почув у відповідь. Це було у вересні 2024 року, коли дрони ще не були такими поширеними, як сьогодні. Воював на Курахівському та Покровському напрямках.

Поранення і шлях до одужання

Поранення Назарій отримав від FPV-дрона: той його «підловив». Спершу було кілька місяців у лікарнях, з травня до серпня. Потім реабілітаційний центр, де його й запротезували. Загалом відновлення тривало близько року.

Найбільшою опорою у цей час стала родина. Дружина та донька були постійно на зв’язку, приїжджали до нього, іноді Назарія відпускали додому. Дівчинці зараз два роки. Вона народилася за два тижні до того, як батько пішов до війська.

«Мені було просто, бо в мене є родина», – каже ветеран.

Нове життя і нова професія

До війни Назарій намагався влаштуватися тестувальником в IT-сфері, але роботодавці перестали брати чоловіків без офіційної відстрочки. Колись він кинув навчання в торговельно-економічному виші після першого курсу, а тепер вирішив довчитися. Вступив до Університету імені Драгоманова на спеціальність «Інженерія програмного забезпечення». Про професію він думав давно: кілька років самостійно вчився, ходив на курси.

Нині Назарій повністю завершив службу, оформив інвалідність і пенсію, закрив усі бюрократичні питання. Тепер навчається, а вдома взяв на себе роль няньки: дружина працює дистанційно, а він гуляє з донькою й порається по господарству. Ще одна справа, яка забирає час, – ремонт у селі, до зими треба встигнути. Тому пошук роботи ветеран поки відклав.

«Нема часу сумувати: дитина мала, треба гуляти, треба їздити, треба ремонтувати», – усміхається він.

Ветеранський простір і скутер

Про відкриття ветеранського простору в Бучі Назарій дізнався з новин. Зайшов, познайомився, і його взяли під супровід фахівця центру «Ветеран ПРО». Там допомагають з будь-якими питаннями. Зокрема, Назарію допомогли з виплатами, а нещодавно він отримав ще й спецтранспорт.

Триколісний електроскутер розвиває швидкість до 40 км/год і долає до 60 км на одному заряді. Він обладнаний амортизаційною підвіскою, переднім кошиком і багажним боксом. Транспорт передали в межах обласної цільової програми «Турбота» на 2026-2027 роки за ініціативи та сприяння депутатки Київської обласної ради Галини Єрко та за підтримки депутатського корпусу. У «Ветеран ПРО» наголошують, що системна співпраця обласної ради, місцевих громад і ветеранських центрів дозволяє оперативно забезпечувати захисників необхідною допомогою.

Сам Назарій оцінює подарунок емоційно: «Бімба. Дуже зручно. Класна штука». Скутер він уже перевіз у село, де родина встигла поїхати на ньому по гриби.

Поради ветеранам

Назарій наголошує на кількох речах для тих, хто щойно зіткнувся з пораненням.

Перше – не зловживати алкоголем, а підтримку шукати в родині або у ветеранських просторах, серед людей, які самі пройшли війну. «Цивільні люди не можуть це зрозуміти», – пояснює він.

Друге – вчасно закривати всі паперові питання. За його словами, люди часом через необережність гублять документи або віддають їх комусь, а потім не можуть оформити статус і пенсію. Це б’є і по психологічному стані, і по фінансах. На реабілітації Назарій зустрічав хлопців, які отримали бойове поранення, але не могли належно його оформити.

Третє – не мовчати. «Більшість хлопців, у яких є якісь проблеми, вони просто їх не озвучують, і треба витягувати з них, – каже він. – А в таких волонтерських просторах, де всі свої, це легше. Тебе розпитують: з чим проблема, з чим допомогти. Звертатися просто потрібно. Вони ж для цього і створюються».

Життєва філософія

На запитання, за яким принципом він живе, Назарій Купченко відповідає просто: прокинувся і добре, треба щось робити, отже робимо. А ще згадує слова товариша, які запам’ятав: «Прийми свою долю і живи щасливо».

«Ви і живете, так?» – запитує журналіст.

«Звісно. Так, живу», – відповідає ветеран.