Герой з Бучі Олександр Чумак мріяв стати батьком і жити у вільній Україні

Олександр Чумак. Йому було лише 26, коли в окупованій Бучі рашисти взяли у полон Олександра, катували а потім вбили. Його рідні дізналися про це лише після звільнення міста, коли фотографії з тілами загиблих бучанців облетіли весь світ. На одній зі світлин вони впізнали рідного Сашка, що лежав на вулиці зі зв’язаними руками.

Донечка Катруся народилася пізніше. Вона ніколи не бачила рідного тата, та мама розповість дівчинці, яким він був добрим, милим, і як сильно чекав на неї.

На честь загиблого Героя Олександра Чумака у Бучі відкрили меморіальну дошку. Її встановили на стіні будинку, де він колись проживав.

Сусідка, пані Світлана знає Олександра з його дитинства, адже жили в одному будинку, і її син дружив з ним. Вона згадує слова Саші, чому саме він винайняв для молодої родини квартиру в ЖК «Континент»: «Ви подивіться у вікно на небо. Тут неймовірні схід і захід сонця!». Пані Світлана розповідає: «Це була життєрадісна людина, яка багато працювала заради родини і їх майбутнього».

Олександр хотів, щоб його близькі нічого не потребували і жили в комфорті. Та мрії знищила російська агресія.

– Дуже добрий, скромний, чемний, відповідальний, справедливий і пунктуальний, – згадує, яким був син його мама Антоніна. – Коли мені сподобалися у Бучі гарні дерева, сказав: «Мамуля, наступного року ми приїдемо і тобі таких посадимо!». Та, не сталося!, – із сумом додає жінка.

Олександр Чумак народився у Бучі 5 жовтня 1995 року. Тут пройшли його дитинство і юність. Після закінчення школи здобув фах в Київському професійному електромеханічному ліцеї за спеціальностями «Оператор комп’ютерного набору» та «Агент з постачання».

У 2014 році проходив строкову службу в Національній Гвардії України. Саме тоді росія розпочала вторгнення в нашу державу. Олександр не вагаючись став на захист рідної країни. У 2015-2018 роках брав активну участь в антитерористичній операції на сході, служив в батальйоні «АЗОВ», мав військове звання – старший солдат, а позивний «Alexis». За мужність і відданість Україні нагороджений подякою «Українського добровольця».

У мирному житті працював комірником на продуктовому складі, з дитинства захоплювався футболом. Був уважним і турботливим сином, надійним другом, люблячим і ніжним чоловіком.

Коли розпочалася повномасштабна війна, Олександр Чумак не залишився осторонь.

Він сказав всім чоловікам у дворі зібратися: «Ми ідемо захищати», — розповіла сусідка Світлана. Тоді, у лютому 2022, всіх до війська не брали. Тож чоловік відправив вагітну дружину на Вінниччину, мама була в цей час на Чернігівщині, а сам залишився в Бучі.

Рідні згадують, що востаннє з ним спілкувалися 17 березня. А потім – тиша. Окупанти взяли його у полон, катували і розстріляли.

«Завдяки таким героям як Олександр, зло було знищено з нашої землі, та невдовзі буде знищено з усієї України», – наголосив та керуючий справами Бучанської міської ради Дмитро Гапченко.

Почесне право відкрити меморіальну дошку імені Олександра Чумака надали членам родини полеглого захисника та пану Гапченку. Попрощатися із воїном зібралися його рідні, друзі, близькі, жителі громади, а також представники влади та духовенства.

Освятити меморіальну дошку запросили настоятеля Храму Святого Апостола Андрія Первозваного та всіх Святих землі Української — протоієрея Андрія Галавіна.

Хвилина мовчання, спільна молитва, квіти до меморіалу. Ми пам’ятаємо подвиги тих, хто віддав своє життя за Батьківщину, за нас з вами. Вони продовжують жити у наших серцях, у наших думках, у нашій боротьбі за світле, незалежне, щасливе майбутнє.