Життєва історія. Війни забрали в родини Замостянів із Бучі прадіда й онука (Фото)

Прадід родини Замостянів воював із фашистами і загинув у 1945. Через 70 років його правнук боронитиме країну від рашистів. І теж втратить життя.

23 жовтня Віктору Даниловичу Замостяну мало б виповнитися 90 років. З цієї нагоди, щоб згадати людину, якою пишається, його син Сергій Вікторович звернувся до редакції. З історією цієї звичайної бучанської родини журналісти БН вирішили познайомити нашого читача.

Родина Замостянів оселилася в Бучі ще до Другої світової війни. Дід Данило Семенович побудував хату на Яблунці, у якій планував щасливо жити великою сім’єю. Та війна внесла свої сумні корективи: чоловік загинув у боротьбі з фашизмом у лютому 1945 року в Будапешті. Там і поховали. Любляча дружина залишилася без чоловічого плеча, та зуміла гідно виховати їхніх п’ятьох дітей.

З плином багатьох десятиліть Сергій Вікторович поїхав до іншої країни, щоб віддати честь діду на місці його вічного спокою.

Батько родини Замостянів – Віктор Данилович

Батько, хоч і виріс напівсиротою та все ж мав життєві досягнення завдяки своїй праці, наполегливості й розуму. Він розпочинав трудову діяльність майстром виробничого навчання після закінчення технікуму.  А з часом від механіка дослужився до заступника директора Бучанського заводу скловиробів. Зокрема, один із перших ще у 60-х роках опанував термосне виробництво, зокрема пластмаси, з якої виготовляли на той час цю продукцію.

Нині завод уже не діє. Пан Сергій періодично дивиться на його «неживі» будівлі зі свого вікна й згадує ті часи. І будинку, в якому виріс (батько побудував його у 60-х), теж нема. Він згорів від дій російських загарбників у 2022 році.

Сергій Вікторович закінчив школу № 9 у Бучі (нині ліцей № 3) із похвальною грамотою.

Потім технікум, військова служба, педінститут. Як і батько, розпочав працювати майстром виробничого навчання. Згодом комерційні структури, серед яких підприємство скловиробів у Бучі. Коли закрилося, повернувся до педагогічної діяльності. До пенсійного віку викладав дітям трудове навчання.

Як каже сам Сергій Замостян: «До двох годин я був учителем, а після двох – таксистом. Я не сидів, не плакав, що зарплатня мала, а знайшов собі таку нішу».

Фото 1972, Серій Іванович із мамою, татом і сестрою.

Найбільша гордість і найбільша скорбота Сергія Вікторовича – його син Богдан.

Він народився 17 листопада 1983 року. Садочок і початкова школа в мікрорайоні Склозавод, потім школа. Після 11 класу вступив у технікум при Авіазаводі, за рік пішов служити в армію. Був у загоні спеціального призначення. Після закінчення строкової служби підписав контракт. Та з часом звільнився і став, як тато, таксистом.

Події 2014 року змінили життя цієї родини. Олександр Кондратюк, друг Богдана, був учасником буремних подій на сході України. І молодший Замостян вирішив теж долучитися до боротьби з російським агресором. Пішов добровольцем. Потрапив у 128-му окрему гірсько-штурмову Закарпатську бригаду. Два місяці злагодження і восени 2014 року був уже в Попасній. За три місяці перевели в Дебальцеве. Вийшли звідти у лютому 2015-го. Розповідав батькові, що дивом не потрапили в «котел», дороги прострелені… За місяць відпустки повернувся на схід, тепер уже в Станицю Луганську. «Тут уже спокійніше, ніж у попередніх точках», – так заспокоював рідних.

Коли повернувся, зізнавався матері, що дуже потерпали від холоду на початку. Згодом дізнався, що так підірвав здоров’я. За результатами медичного обстеження отримав інвалідність. Але ж не вмів жалітися. Лише згодом, коли лікарі не змогли врятувати чоловіка, родина дізналася про раніше перенесений інфаркт. Коли стався другий, 1 червня 2021 року, Богдан помер у кареті швидкої.

Учасник АТО Богдан Замостян похований на Алеї Героїв у Бучі. Неподалік від нього на Алеї лежить його друг Олександр Кондратюк, який увійшов до небесного війська на рік раніше. Друзі знову поряд.
Має Сергій Вікторович милі спогади, як його син навіть потрапив у газету, коли зловив величезну рибу. Адже був заядлим рибалкою, щойно з’являлася вільна хвилина, брав вудочку і на водойму. Також любив автомобілі, тож із задоволенням працював таксистом. Роботящий був хлопець.

Фото: Ольга Остапенко

Газета “Бучанські новини” № 43 від 24 жовтня 2024 року.