Волонтерка, журналістка Лора Хворостина про окупацію та допомогу Україні (ФОТО)

Хворостина Лора Леонідівна – корінна бучанка, журналістка з 20-річним досвідом, волонтерка, яка активно займається залученням іноземних фондів для програм відновлення, людина, пережила окупацію – ділиться своєю історією. 

Зі слів Лори про початок повномаштабного вторгнення

Народилася та виросла Лора в Бучі. Як і багато українців, з болем у серці згадує початок повномасштабного вторгнення. 24 лютого 2022 року жінка прокинулася о 4 ранку від дзвінка доньки, яка вирішила покинути столицю та перебратися, як багато хто тоді вважав, у спокійну Бучу. Але щойно приїхала, почула вибухи, а з порогу рідної домівки бачила вертольоти, які нищили Гостомель. Зі своїм чоловіком та маленькою дитиною вони перебралися у бомбосховище дитсадка «Яблунька», куди покликали і свою маму. Вони разом перебували кілька діб у дитсадку, що розташовувався за 50 метрів від будинку, тому могли тримати зв’язок зі старенькою бабусею, що залишилася вдома.
      27 лютого російська техніка прорвалась у центр Бучі. Росіяни мали танки, десантні підрозділи, інженерні та мостові частини, а також резерви 36-ї загальновійськової армії. Російська артилерія обстрілювала місто, пошкодивши будинки та інфраструктуру.

«Важко згадувати …  Коли почалися події на вулиці Вокзальній, ми думали, що нас накривають, що нам уже кінець. Ми стояли всі в бомбосховищі, плакали, прощалися, просили пробачення один в одного», – каже очевидиця подій. Наступного ранку діти виїхали разом з онуком. Після ночівлі вдома, чоловік жінки зробив «бендерівський смузі». Близько кінця лютого, коли рашистські танки пішли по Садовій, він застосував один зі «смузі», кинувши його на ворожий танк та отримав у відповідь поранення – наскрізна куля пройшла живіт.

  На будинку до сьогодні залишаються дірки від кулеметної черги «Не страшні, на пам’ять», – сказала власниця. Попрощавшись зі своєю мамою, жінкою похилого віку, сім’я знову перебралася до бомбосховища, оскільки такий зухвалий вчинок міг спровокувати ретельний пошук ворогом. 

За словами Лори Леонідівни, в сховищі дитсадка на той момент було майже п’ятисот людей. Перебуваючи декілька днів без світла, газу та води, облаштували вогнище, на якому готували їжу. Годували насамперед дітей і літніх людей. Щойно з’явилася можливість, бучанці почали евакуйовуватися. Поїхала і директорка дитсадка, залишивши ключі від «Яблуньки» Лорі з проханням зберегти садочок від мародерства.

Окупація 

Після завершення обстрілів та вуличних боїв на територію садка прийшли вороги, висунувши свої умови: комендантська година з 21:00 до 05:00, можна виходити курити не більше трьох людей, час від часу дозволяли ходити по воду. Цивільні люди погодилися на умови режиму «концтабору». На території садка перебували люди похилого віку та дві молоді сім’ї з дітьми. Вони жили, перебуваючи весь час під пильним наглядом російських окупантів, зокрема і снайперів. Адже вони базувалися саме в цьому мікрорайоні.

Лора Леонідівна, яку всі називали Лариса, була рада, що ніхто не знав про її роботу журналісткою, оскільки підозрювала, що дізнавшись про це, рашисти могли б закатувати її.
  Місцеві собаки, яких залишили хазяї, від вибухів та пострілів оскаженіли. Через це нелюди їх розстріляли, навіть не поховавши. Та на вулиці залишились не тільки мертві собаки. Два мертві чоловіки лежали певний час у приватному секторі. Тож попри страх і ризик для себе місцеві попросили дозвіл в окупантів і лише після цього поховали і людей, і тварин. 

З часом Лора отримала згоду перевірити, чи жива її матуся. Солдат, що відводив її до мами, залишився ззовні, не ввійшов до будинку, давши жінці три хвилини для візиту. За цей час вона поспілкувалася з матір’ю та переховала «смузі» в інше місце.

Звісно, окупанти намагалися «спокусити» місцевих виїздом до росії, обіцяючи щасливе життя та гарні умови. На що Лора Леонідівна відповіла: «Ніхто не поїде. Це вже літні люди, які тим більше не бажають виїжджати».

Після визволення Бучі пані Хворостина активно займається волонтерською діяльністю.

Наразі Лора Леонідівна встановлює та підтримує активні зв’язки з українськими громадами за кордоном, зокрема через діаспори в інших країнах. Це дає їй змогу розширювати мережу контактів, привертати увагу до гуманітарних проблем та залучати українців, які проживають за кордоном, до підтримки волонтерських ініціатив. Вона організовує благодійні заходи, презентації, щоб розповісти про ситуацію в Україні та привернути увагу до потреб місцевих громад, які потерпіли від окупації.

Також журналістська робота є ще однією суттєвою складовою, яка допомагає їй у волонтерській діяльності, особливо під час залучення іноземних фондів. Із допомогою Лори Леонідівни знято низку документальних фільмів про окупацію Бучі і найближчих регіонів.

Основна мета її журналістської роботи полягає в інформуванні громадськості та міжнародної спільноти про труднощі, з якими стикаються люди під час окупації. Вона може використовувати різноманітні журналістські формати, такі як статті, репортажі, відеоматеріали та інтерв’ю, щоб передати драматичні та реальні історії мешканців постраждалих регіонів.

Нещодавно за особистий внесок у наближення Перемоги України Лору Хворостину нагородили Почесною грамотою Київської обласної ради. 

 Ната Красновид, журналістка УГІФОТО Лори