Хто така Інелла Огнєва, на честь якої назвали вулицю Бучі

Нещодавно одну з вулиць рідного міста перейменували ім’ям Інелла Огнєва. Читайте про нове найменування вулиці на мапі міста Буча.

Навіки юна Інелла Огнєва – непересічна постать нашого міста. Інелла Огнєва народилася 29 жовтня 1999 року в місті Буча Київської області України. Закінчила Бучанську загальноосвітню школу № 1. Навчалася в Українському гуманітарному інституті на кафедрі журналістики.

З раннього віку почала займатися творчістю. Створила сотні вишуканих поезій в жанрі поетичних картин, притч, роздумів. Писала прозові твори, нариси для періодичних видань. Пробувала себе у живописі, ужитковому мистецтві, журналістиці. І все це з любов’ю до Бога-Творця.

Щодня поспішала поділитися новим поетичним словом – завжди змістовним, завжди духовним.

Талановитий шлях поетеси

З творчості починався і творчістю закінчувався кожен її день – аж до 12 березня 2020 року. Поспішала мерщій роздати перлини свого люблячого серця. Назавжди усміхненою і сонячно-світлою вона залишається в пам’яті своїх шанувальників.

І не тільки це – багато талановитих віршів Інелли Огнєвої покладені на музику і виконуються бардами в різних містах України. А її поетичні збірки розлетілися тисячами примірників на Батьківщині та в країнах, де мешкають наші співвітчизники.

Талант молодої бучанської мисткині достойно оцінив поет Дмитро Павличко, як і слухачі на численних її виступах у рідній Бучі та в столиці. Тисячі поціновувачів її особистої сторінки у Фейсбуку та в спільноті «Українська поезія» залишали безліч захоплених коментарів, продовжують поширювати її вірші. Завдяки проханню шанувальників на світ з’явилися чотири повноцінні поетичні збірки, які вона сама ілюструвала.

Звідусіль постійно надходили запрошення приїхати на авторські зустрічі. На жаль, не дозволяв погіршений стан здоров’я. І ось зараз вона знову присутня з людьми – у назві вулиці свого дзвінкого імені.

Вірш Інелли Огнєвої

Вона була неправильна людина,
Чомусь усім всміхалася завжди.
Наївна і відверта, мов дитина,
Ніколи не жахалася біди...

Ви знаєте, ніхто її не бачив
Не в настрої ніколи і ніде,
І що б в житті не сталось, не заплаче
І виправдання кожному знайде...

Вона була неправильна людина
І навіть, як стикалася із тим,
Що бруд кидали люди їй у спину,
Вона бажала щастя тихо їм...

«Неправильна! – кричали грізно люди:
Не може бути щастя без причин!»
Вона ж лише чистішою від бруду
Ставала, піднімаючись з колін...

Вона не нарікала на негоду,
На втому, чи на брак якийсь речей,
З цікавістю стрічала перешкоди,
Дивачкою була серед людей...

Вони не розуміли, як так можна,
У світі, де є стільки бруду й зла,
Настільки бути щирим й несерйозним
І кривдникам бажати лиш добра...

Із осудом дивилися на неї
Чекали, що зламається колись
І стане експонатом у музеї,
Кричатимуть: «Неправильна! Дивись!»

Тоді всім стане легше. Все як, звикли,
Піде своїм шляхом, як має бути...
Про неї скажуть: «Та дивачка зникла,
Напевно, так давно вже мало бути...»

Але вона не зникне, я це знаю!
Ходитиме неправильна й чудна
І вогником у людях запалає,
А знаєте, вона ж бо не одна…

Багато їх неправильних у світі
Закоханих у зорі і життя.
Вони, немов маленькі щирі діти,
Вони для нас незриме каяття...

Вона була «неправильна» людина,
І світло йшло з її ясних очей.
Немов зійшла на землю із картини,
У світ – до надто «правильних» людей.