Людмила – єдиний представник екстренки в окупованій Бучі

Історії українських медиків… Які вони? Страшні, болючі, але сповнені рішучості, любові до людей та України.

Саме така пані Людмила Скакалова з Бучі, працівник екстреної медичної допомоги, яка більше місяця жила в лікарні окупованого міста і чим могла допомагала його жителям.

Вона розповіла, що спочатку працювала разом із своїм відділенням. 11 березня стаціонар та екстренка евакуювалися. А Людмила перебралася в лікарню.

– Після цього в лікарні залишились тільки я, моя колега Вікторія Миколаївна Синіцина та два водії. Згодом один із них отримав поранення, коли ми поїхали на виклик, – згадує Людмила  – Взагалі було дуже небезпечно працювати.

Лікар-терапевт Олександр Іванович Фурса, який залишився у місті, відмовившись евакуюватися, був поранений.  Три дні він перебував у нас в лікарні, у якій не було можливості зробити необхідне хірургічне втручання.  Щойно окупанти погодилися на «зелений коридор», його вдалося вивезти до Києва, де його прооперували.

Ще медик розповідає, що окупанти не пропускали людей в лікарню.

– До нас звернулась пані Ірина, яка живе на Мельниках. У неї були осколочні поранення, які вже почали гнити, тому що жінка не могла дістатися до медзакладу.  Російські військові стояли біля церкви у тому мікрорайоні та розстрілювали людей на вулиці. Більше двох тижнів вона просиділа поранена у підвалі, поки змогла звернутися до нас. Щойно з’явилася можливість, її евакуювали.

Також під час окупації було багато звернень онкохворих, опікунів психічнохворих. На жаль, ми не мали необхідних медпрепаратів, щоб їм допомогти.

Щодня жінка допомагала всім. Страшні історії про російських військових, які стріляли на ураження у цивільних людей, вражали жорстокістю. Вони помирали на вулицях міста від куль лише тому, що виходили набрати води чи приготувати їжу, або намагалися евакуюватися. Надпис «діти» на автомобілі не зупиняв рашистів. Вони все одно могли не пропустити машину і розстріляти.

Світ облетіла страшна історія про Руслана Нечипоренко і його 14-річного сина Юру. Руслана, однокласника пані Людмили, вбили окупанти в районі Тарасівської, коли чоловік пішов за ліками.

– Батька вбили на очах у дитини, а потім ранили хлопця. Він чудом залишився живим, – розповідає Людмила.

Більше трьох тижнів у лікарні не було необхідних медикаментів. Адже те, що мали, роздавали людям за потребою. Зі слів Людмили, згодом залишився тільки перикис водню, не стерильний бинт та не стерильні інструменти, які окупанти навмисне кинули на землю.

– Тільки «зеленими коридорами» почали привозити гуманітарну допомогу, а з нею і ліки.

Після деокупації Людмила залишилася як волонтер у соціально-гуманітарному центрі.

Перші кілька місяців, як російські війська залишили Бучу, пані Людмила боялася темряви. Вона вже ночувала вдома, але біля її будинку не було паркану: його зніс ворожий БТР, коли колона рашистської техніки мчала вулицею. Тому жінка засинала із запаленою свічкою і чекала, коли в місті відновлять електроенергію.

Зараз Буча вже не схожа на ту, після окупації. І пані Людмила з новими силами і бажаннями повернулася до своєї роботи на екстрену медичну службу.

Газета Бучанські новини № 20 від 28 липня 2022 року

Людмила Скакалова Бучі нагороджена Орденом Княгині Ольги (buchanews.com.ua)