Шкільний психолог Олександра Петрова: «Дитині перш за все потрібні емоції»

Традиційна система освіти вчить дітей читати, писати, логічно мислити і бути слухняними. Але мало хто приділяє увагу внутрішньому світу учнів — діти не знають, як правильно визначати емоції та керувати ними з користю для себе.

А це не менш важливо, ніж гарне навчання. У цьому переконана шкільний психолог Бучанської школи №1 Олександра Анатоліївна Петрова.

Також вона є експертом з арттерапії для дітей. В інтерв’ю для «Бучанських новин» пані Олександра розповіла нам про роботу зі школярами та їхніми батьками та як навчити дітей говорити про власні почуття.

Олександра Анатоліївна завжди прагне до самовдосконалення, вона постійно вчиться чогось нового.

– З року в рік вступаю на нове навчання. Зараз я навчаюсь на двох проєктах психоаналітичного напряму, це «Психоаналітична психотерапія дітей та підлітків» і другий паралельний проєкт «Юнгіанська пісочна терапія.».

Завдяки цим навчанням пані Олександра впроваджує в себе в школі нові цікаві заходи.

– Пісок – ідеальне розвиваюче середовище, де можна творити без страху, що-небудь зламати або зіпсувати. Мета пісочної терапії – не міняти і не переробляти дитину, не вчити її спеціальних поведінкових навичок, а дати їй можливість бути такою, якою вона є, – розповідає психолог.

Про те, чому обрала роботу з дітьми, пані Олександра відповідає, що це дуже цікаво для неї.

– Це важко, адже більша відповідальність, але дає мені поштовх для саморозвитку.

– Пані Олександро, яка вона робота психолога в школі?

– Діяльність психолога досить різноманітна. Працювати доводиться не тільки з дітьми різного віку, а й з їхніми батьками і педагогами. Причому кожна людина, з якою працюєш, індивідуальна, унікальна і має тільки їй властиві риси і якості. Психолог надає консультаційно-методичну допомогу всім учасникам освітнього процесу з питань навчання та виховання дітей і підлітків.

– На прийом до шкільного психолога не бояться йти?

– Якось так склалося, що раніше і діти, і батьки боялися звертатися по консультацію. Дуже часто приходилось наголошувати, що психолог – це не лікар, не психіатр. Тепер ситуація змінилася. У моїй практиці ще не траплялися випадки, коли дитина чи її батьки категорично відмовлялися зі мною спілкуватися. Шкільні психологи – це не лікарі, ми не ставимо діагнозів, ми слухаємо, радимо, допомагаємо.

– Чи потрібен дозвіл батьків, аби психолог поговорив з дитиною?

– Покликання шкільного психолога допомагати дітям у складних ситуаціях, щоб вони були спроможні розбиратися із власними проблемами. Однак без дозволу батьків та без співпраці психолог сам мало що може. Під час прийому дитини у перший клас батьки заповнюють анкети, де дають згоду або відмовляються від того, щоб з дитиною працювали.

– Із якими проблемами звертаються школярі?

– Із різноманітними. Це і непорозуміння у родині, проблеми у стосунках з педагогами, однолітками, і як обрати майбутню професію, тобто як самореалізуватися. Питань, які турбують дітей, багато. Коли діти вступають у підлітковий, перехідний вік, вони починають, самі цього не бажаючи, конфліктувати, сперечатися з батьками, вчителями. Тому під час консультацій ми за допомогою ігрових форм роботи, арттехніки оволодіваємо навичками ефективного ненасильницького спілкування, вчимося розв’язувати конфліктні ситуації. Дитині інколи просто хочеться, щоб на неї зайвий раз звернули увагу. Дорослим же потрібно проявляти підтримку – і все буде добре.

– З чим приходять до психолога батьки школярів?

– Батьки звертаються навіть частіше, ніж діти. У дорослих зовсім все по-іншому, вони звертаються до психолога, аби допомогти дитині чи змінити її. Тому батькам, які до мене приходять, кажу, що багато залежить від них. Потрібно все показувати на особистому прикладі. Якщо ми вдома постійно конфліктуємо, то для дитини це стає нормою. Часто батьки звертаються по допомогу, коли вже проблема надто гостра. Тоді запитують, чи не пізно звернулися. Потрібно пам’ятати: ніколи не пізно звернути увагу на свою дитину.

– Учителі звертаються до психолога?

– Педагог, як і кожна людина, може мати і поганий настрій, і тривогу. Тому і з учителями проводяться різні консультації, де вони отримують знання, вправляються діяти у певних ситуаціях, вчаться володіти своїми емоціями, розслаблятися.

Зараз дуже багато інтернет-ресурсів де можна дізнатися, як спілкуватись з дитиною, як правильно любити. Тому що інколи батьки люблять не так, як потрібно.

– Це як?

 – Це, наприклад, гіперопіка. Часто можна почути від батьків: «Я не мала змоги…», «У моїх батьків не було змоги…», «Я все життя мріяла…, то нехай моя дитина досягне цього». Батьки намагаються дати сину/доньці якомога кращу освіту, розвинути примарні здібності. Дитина постійно зайнята, від неї вимагають високих результатів, не враховуючи її інтелектуальних можливостей. Дитина не має змоги гратися, спілкуватися з однолітками. Батьки потім приходять і кажуть, що щось відбувається, син чи донька втратили інтерес, починають виконувати все формально. Але ж такий стиль спричинює виснаження нервової системи і виникнення тривожності. Це надмірна вимогливість до дітей.

Пані Олександра впевнена, що батьки хочуть найкращого для дитини, але попереджає, що так робити не можна, не потрібно давати все, чого не було у вас.

-Десять різних гуртків не зроблять дитину щасливішою.

Ще одна порада батькам від психолога, чиї діти занадто втомлюються, це дати їм час на відпочинок. Але це не день перед телефоном. Це активний час з родиною у парку, у новому місці, музеї чи у лісі, все що вам до вподоби.

– Дитині, перш за все потрібні емоції. Дайте їх їй, і ви відчуєте, як стаєте ближчими одне до одно.

Чомусь існує якесь упередження, що до психолога потрібно йти тільки в тому випадку, якщо ситуація зовсім критична. Мовляв, психолог нам не потрібний, у нас дитина нормальна, просто вередує, як усі.

Але батьки не проходить спеціальну підготовку. Вони вчаться виховувати дітей на власних помилках. Але іноді, помиляючись, ми робимо боляче дитині, залишаючи неприємний слід у її душі на багато років.

Щоб не наробити помилок, варто спробувати вибудувати свою власну педагогіку, читаючи багато літератури, або звернутися до психолога.

Майбутнє належить дітям! Робіть усе, щоб дитинство й майбутнє наших дітей були прекрасними, але не обрізайте їм крила.