30 років разом – справжньому коханню не страшні перешкоди

Хочемо розповісти вам, дорогі читачі, романтичну історію про чудову пару, яка нещодавно відсвяткувала 30 років щасливого подружнього життя. Старша сестра головної героїні нашої розповіді Ольга Григорівна погодилася повідати історію закоханих і ще раз привітати їх із перловим ювілеєм, що був 26 січня цього року. Ювілеєм, який займає почесне місце між срібною та золотою річницею весілля.

Мешкає ця чудова родина в Луб’янці, де кожен житель з упевненістю може сказати, що це дуже щаслива сім’я, яка вже багато років живе у злагоді й достатку.

Натіг Мелікогли, у далекі 90-ті роки, молодим хлопцем приїхав до України із Азербайджану працювати на будівництві. Його дні проходили на роботі, і він навіть не здогадувався, що скоро єдина зустріч змінить все у його житті, навіть змусить хлопця змінити громадянство. Все сталося в Іванківському районі, де молода й красива дівчина на ім’я Валентина проходила практику, коли навчалася в Катюжанському сільському професійно-технічному училищі на овочівника. Саме там, за волею долі, й працював тоді Натіг.

– Вони познайомилися і сподобалися один одному, – розповідає пані Ольга. – Він, як серйозний чоловік, одразу запропонував моїй сестрі зустрічатися, на що вона погодилася, бо теж мала симпатію до гарного парубка з твердим характером. Ми не бачили, як Натіг залицявся до Валентини, але певно все було романтично, бо коли вони восени разом приїхали з Іванківського району, хлопець після знайомства з нашою родиною одразу запропонував Валентині руку й серце і так  залишився в Україні.

26 січня 1991 року Мусаєв Натіг Мелікогли та Содоль Валентина Григорівна взяли шлюб. «Життя прожити — не поле перейти», — говорить народна мудрість. Та Натіг і Валентина знають, що без взаємної довіри, підтримки та любові неможливо прожити разом стільки років. Тож з повагою ставляться один до одного та разом виховують трійко чудових дітей: красунь доньок Земіну (1991 р.н.) та Ольгу (1993 р.н.) і сина Раміза (1997 р.н.). Пан Натіг пишається тим, що всі діти більше схожі на нього. Дідусь і бабуся вже й трьох онуків мають.

На запитання, як прийняли молодого зятя у їхню сім’ю та чи не боялася Валентина виходити заміж за іноземця, Ольга Григорівна щиро розсміялася та запевнила, що все сталося саме собою:

– Моя сестра не з полохливих. Вони навіть не думали про такі дрібниці.  Наші батьки одразу прийняли молодого чоловіка молодшої доньки. Ми всі любимо Натіга. Він теж з теплотою ставиться до нас усіх. Поважає українські традиції, на весіллі навіть мив ноги тещі й одягав чоботи, – сміється Ольга. – Натіг тепер у нас щирий українець, має кілька вишиванок.

Родина збудувала чудовий власний будинок. Тепер пані Валентина створює затишок у своїй оселі, оберігає сімейне вогнище та займається домашнім господарством. А до цього довгий час працювала поштарем. Пан Натіг спочатку працював водієм в колгоспі та слюсарем на Озірському кар’єрі, де виготовляли цеглу. Наразі трудиться на заводі у Коростишеві Житомирської області.

На 30-ту річницю весілля батьків діти зробили їм сюрприз – організували пишне святкування в кафе, на якому зібрали всю велику родину. Було багато подарунків, квітів, теплих слів та привітань. Ми теж приєднуємося до побажань та зичимо цій дружній і великій родині миру, злагоди й достатку!